Помилки в кваліфікації злочинів: результат соціологічного дослідження
Реферат на тему:
Помилки в кваліфікації злочинів: результат соціологічного дослідження
Помилки в кваліфікації злочинів становлять значну частину всіх помилок, які допускають, застосовуючи кримінальний закон. Вивчення поширення та причин виникнення цих помилок є необхідною умовою для розробки заходів їх попередження й усунення, а отже, і підвищення ефективності боротьби зі злочинністю. Для цього можуть бути використані різноманітні методи і, зокрема, вивчення позиції з відповідних питань працівників, які самі кваліфікують злочини (інколи допускаючи помилки), виявляють помилки в кваліфікації, допущені підлеглими чи підконтрольними особами, виправляють їх, використовуючи передбачені законом процесуальні заходи.
З цією метою проведено анкетування ряду категорій таких працівників – слідчих та прокурорів кількох областей західного регіону України, а також суддів районних і обласних судів. Усього за спеціальною програмою було опитано 102 респондента, які проводять кваліфікацію, з них 34 судді та 68 слідчих і помічників прокурора. Серед 34 опитаних суддів 17 чол. (50%) працюють на цій посаді понад 10 років, 11 чол. (32,4%) працюють до 10 років і лише 6 (17,7%) – до 5 років. Серед опитаних суддів немає жодного віком до 30 років. Із 68 опитаних помічників прокурора та слідчих 35 респондентів (51,5%) мають стаж роботи до 5 років, 21 чол. (30,1%) – до 10 років і лише 12 опитаних (17,6%) – понад 10 років. Серед опитаних помічників прокурора та слідчих 33 респонденти (48,5%) віком до 30 років.
Категорія опитуваних вибрана не випадково. Судді, слідчі та помічники прокурора – найбільш досвідчена і кваліфікована частина континґенту осіб, уповноважених на застосування права. Окрім того, усі вони мають вищу юридичну освіту, відповідний стаж роботи за спеціальністю. У той же час серед працівників органів дізнання більшість не є спеціалістами юристами і мають незначний досвід роботи і тому на цьому етапі їхню думку не вивчали.
Серед поставлених запитань найперше з’ясовувалось, що ж розуміють опитувані під помилкою в кваліфікації. Помилка означає неправильність у діях, думках. Помилки в кваліфікації злочину – це будь-які ненавмисні порушення закону, упущення та недоліки в процесі провадження розслідування та розгляду кримінальних справ у судах. Помилка в “кваліфікації злочину” – це насамперед застосування не тієї статті(статей) кримінального закону, якою передбачено відповідальність за вчинений злочин. Тобто – це використання не тієї статті, частини, пункту статті кримінального закону (про більш або менш тяжкий, ніж фактично вчинений); кваліфікація за сукупністю при її відсутності (чи навпаки); кваліфікація злочину як закінченого, тоді як насправді має місце готування чи замах на злочин; неврахування форми співучасті і виду співучасника, тощо [1, с.72].
Опитані працівники прокуратури, суду та слідчі здебільшого правильно розуміли, що таке помилка. Зокрема, так з 69,6% опитаних правильно відповіли, що помилкою в кваліфікації злочину є неправомірне застосування кримінального закону внаслідок його недостатнього вивчення, недбалості в роботі і лише 17,7% опитаних вважали, що помилкою в кваліфікації злочину є неправильне застосування кримінального закону як результат виконання вказівок керівництва, втручання інших осіб, а 11,8% стверджували, що це навмисне застосування іншого кримінального закону з метою полегшити чи обтяжити становище обвинуваченого, підсудного або зловживання осіб, що проводять кваліфікацію.
Допущення помилки в кваліфікації, самоочевидно, перешкоджає правильній оцінці характера і ступеня суспільної небезпеки посягання, призначенню справедливого покарання, визначенню підслідності та підсудності, вирішенню інших питань. Тому напрошується висновок, що помилка в кваліфікації обов’язково має вплив на становище підсудного. Це припущення підтверджується при детальнішому аналізі, хоча наведена теза не всіма сприймається однозначно. На практиці окремі працівники часом додержуються думки, що змінювати кваліфікацію з неправильної на правильну доцільно лише тоді, коли це тягне за собою застосування статті з іншою санкцією.
Так, проводячи опитування респондентів – суддів, працівників прокуратури та слідчих, 28,4% відповіли, що помилкову кваліфікацію, яка не впливає на становище обвинуваченого, підсудного, засудженого, слід змінювати залежно від конкретних обставин, а 4,9% вважає, що таку кваліфікацію взагалі не слід змінювати.
Однак, як видається, така позиція є однобічною і з нею важко погодитись. Правильність чи неправильність кваліфікації впливає далеко не лише на призначення покарання. “Чистота” кваліфікації є самостійною цінністю, оскільки будь-яка помилка тією чи іншою мірою рано чи пізно впливає на вирішення питання відповідальності. Показовою з цього приводу є така справа.
С., перебуваючи у нетверезому стані, 12.12.95 року викрав з автомашини УАЗ-459, що належала громадянину К., сидіння та диференціал на загальну суму 12460000 крб. В судовому засіданні С. пояснив, що, викрадаючи з автомашини чохол та диференціал, він не знав, кому належить автомашина, яка знаходилась на території санаторію “Карпати” м.Трускавець.
Вироком Трускавецького міського суду С. засуджений за ст.81 ч.4 КК України до 6 років позбавлення волі. Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Львівського обласного суду від 14 травня 1996 року цей вирок змінено і дії С. перекваліфіковано на ст.140 ч.2 КК України без пом’якшення призначеного покарання [1].
Якби ж в описаному випадку неправильна кваліфікація залишилась би невиправленою, то це б потягло за собою цілу низку наслідків, зокрема:
відповідно до кваліфікації за ст.140 ч.2 КК України, має бути призначений загальний режим, а при кваліфікації за ст.81 ч.4 КК України – посилений;
збереження помилкової кваліфікації вплинуло б і на можливість застосування амністії, оскільки, згідно з п.8 Указу Президента України “Про амністію у зв’язку з 10-ю річницею Чорнобильської катастрофи” від 16.04.1996 року, амністія не поширюється на осіб, які засуджені за розкрадання державного або колективного майна з проникненням у сховище.
У ході опитування значну увагу приділяли з’ясуванню думки респондентів щодо причин помилок у кваліфікації злочинів.
Опитувані встановили такий порядок найістотніших причин помилок у кваліфікації злочинів:
Перше місце за ступенем об’єктивної значимості посів такий чинник, як “недоліки кримінального закону, його неповнота, незрозумілість, суперечливість”, про що вказали 48% респондентів. Однак більшість опитаних лише констатує наявність у законодавстві недосконалих норм, не вказуючи на конкретні норми, які можуть бути охарактеризовані як недосконалі, застарілі та ін. В окремих відповідях відчувається бажання звільнитись від деяких процесуальних норм, прагнення до спрощення юридичної процесуальної форми.
Разом з тим багато відповідей містять у собі ділові, перевірені багаторічною практикою пропозиції щодо удосконалення норм кримінального та кримінально-процесуального права. Зокрема, зверталась увага на відсутність норм, що регламентують порядок допиту неграмотного, зупинення провадження по справі у зв’язку з хворобою потерпілого, що перешкоджає визначенню тяжкості завданого йому тілесного ушкодження, про перевірку показів на місці події.
Недостатня обізнаність практичних працівників з Постановами Пленуму Верховного Суду України та іншими актами офіційного тлумачення кримінального закону посіла друге місце в ієрархії причин помилок, – на що вказали 33,3% респондентів. Цей чинник тісно пов’язаний з іншими, зокрема з “недоліками кримінального закону, його неповнотою, незрозумілістю та суперечливістю”, “відсутністю стабільної юридичної практики” та ін.
Якщо в працівника, що застосовує кваліфікацію, недостатній “багаж знань”, то діюче законодавство видаватиметься йому неясним і суперечливим, зростають можливості впливу на результати його роботи інших чинників, що спричиняють помилки.
Характерно, що 14,7% респондентів часто звертаються за порадами та консультаціями з приводу кваліфікації злочинів, а 80,4% опитаних звертаються за такими консультаціями інколи з приводу складних справ. Частина респондентів – 18,6% – не звертається за консультацією з приводу кваліфікації злочину або звертається зрідка, вважаючи себе достатньо підготовленими; у 9,8% траплялися випадки, коли нефахові консультації призводили до неправильного рішення по справі; 4,9% опитаних вважають, що дістати фахову консультацію взагалі неможливо і 2,9% опитаних соромляться показати своє незнання з певних питань.
Однакова кількість респондентів – по 30,4% опитаних прокурорсько-слідчих працівників – вважає, що основні знання з питань кваліфікації злочинів вони здобули шляхом самоосвіти та на семінарах, нарадах, пов’язаних з роботою. Серед суддів відсоток опитаних, що здобули основні знання з питань кваліфікації злочинів на семінарах, нарадах у зв’язку з роботою, ще вищий і становить 61,8%, що пояснюється добре налагодженою системою проведення навчання суддів: семінари суддів області, семінари молодих суддів, щотижневі наради судових колегій з заслуховуванням узагальнень, вироблення спільної практики, обговорення нового законодавства.
Брак стабільної юридичної практики посідає третє місце в шкалі чинників, що спричинюють помилки в діяльності слідчих і суддів – про це відзначило 31,4% респондентів. Цей чинник значною мірою похідний від уміння і наполегливості вищестоящих правозастосовних органів проводити в життя вимоги єдності в розумінні і застосуванні правових норм. У більш широкому плані вона є складовою стабільності правового регулювання і визначає відносну стійкість законів, практики їх застосування.
Цей брак стабільної юридичної практики може виражатися в таких причинах помилок особи, що проводить кваліфікацію: нефаховому зборі доказів, у неправильній їх оцінці та неправильному оформленні правозастосовного акта, помилковості кваліфікації та ін. Чіткіше стабільність практики щодо кваліфікації злочинів виявляється в однаковій правовій кваліфікації однотипних юридичних справ. У ході дослідження слідчим і суддям було запропоновано назвати чинники, що допомагають правильній кваліфікації. Серед них названі: 1) консультації з безпосереднім керівником – 53,9% відповідей; 2) допомога товаришів по роботі – 49% відповідей; 3) звернення по допомогу до вищестоящого керівника обласного рівня – 31,4% (деякі опитувані давали кілька різних відповідей).
На четвертому місці в шкалі чинників, що призводять до помилок у кваліфікації злочинів, стоїть хибна правосвідомость практичних працівників, зокрема правовий волюнтаризм, нігілізм та цинізм, “обвинувальний ухил”, що відзначили 26,5 % респондентів.
Викликає подив, що лише 14,7% опитаних однією з найістотніших помилок у кваліфікації злочину вважає недостатнє мотивування рішень, які приймають слідчо-прокурорські та судові органи, і цьому чиннику відведено лише п’яте місце. При тому 78,4% респондентів наполягають на обґрунтуванні у процесуальних документах свого рішення про кваліфікацію злочину і лише 19,6% вважає, що це треба робити лише по окремих справах, а 1,96% додержується думки, що рішення про кваліфікацію злочину взагалі не варто обґрунтовувати. Водночас 84,3% респондентів відзначили, що вони обґрунтовують кваліфікацію в процесуальних актах і тільки одна особа (0,98%) відповіла, що в процесуальних документах вона інколи обґрунтовує кваліфікацію злочинів, а 14,7% взагалі не відповіли на це запитання.
Лише 21,6% опитаних вважає, що недостатні знання позиції практики, зокрема матеріалів опублікованої судової практики, чинять їм перешкоди в правильній кваліфікації злочину. За значимістю це шостий серед чинників, що впливають на помилки у кваліфікації злочинів.
Під час опитування з’ясовувалося, яку, на думку респондентів, частину фактично допущених помилок виявляють і виправляють. Близько половини опитаних (53,9%) вважає, що в ході попереднього розслідування, розгляду справи в судовому засіданні першої інстанції, в касаційному та наглядному порядках виявляється більшість помилок у кваліфікації злочину; 36,3% опитаних додержується думки, що виявляється незначна частина помилок; 2,9 % опитаних відповіли, що виявляються всі помилки і така ж частина відзначила, що жодну з помилок не помічають.
Цікаво порівняти дані, одержані в результаті опитування з відповідними статистичними даними. Наприклад у 1998 р. в порядку нагляду за протестами голови Львівського обласного суду та прокурора Львівської області виявлено та виправлено допущені помилки у 109 вироках, тобто змінено або скасовано 1,6% із 6959 вироків, винесених судами області. За цей же період у касаційному порядку змінено та скасовано 157 вироків у зв’язку з виявленими помилками, що разом становить 2,26% справ, розглянутих судами області з винесенням вироку [2].
Показовим є те, що за цей же період у 1998 р. суди Львівської області всього розглянули 8681 кримінальну справу, з яких 1055 справ на 1228 осіб закрито, на додаткове розслідування надіслано 647 справ на 821 особу і виправдано 26 підсудних по 20 справах. За цей же час суди області розглянули 9519 кримінальних справ, з яких 1059 справ на 1184 особи закрито, на додаткове розслідування надіслано 601 справу на 741 особу і виправдано 41 чол. [3].
Під час анкетування з’ясовувалася думка про поширеність помилок стосовно окремих категорій кримінальних справ. Найбільше помилок у кваліфікації злочинів, на думку респонедентів, допускається в процесі розслідування та розгляду в судах справ проти життя, здоров’я, волі і гідності особи, на що вказали 41, 2 % опитаних.
Друге місце щодо ймовірності помилки у кваліфікації злочинів посідає категорія господарських справ – 35,3% опитаних вказали на це. Труднощі в кваліфікації посадових злочинів виникають у 29,4% опитаних.
Майже не допускаються, на думку опитуваних, помилки у кваліфікації злочинів у таких категоріях справ, як злочини проти індивідуальної власності (6,9% опитаних) та злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я (також 6,9% опитаних), причому остання категорія кримінальних справ у слідчих та працівників прокуратури зовсім не викликає труднощів у процесі кваліфікації, тоді як 6,9% із опитаних суддів відзначили труднощі під час кваліфікації саме цієї категорії справ.
На наш погляд, це пояснюється тим, що під час розслідування кримінальних справ цієї категорії дії обвинувачених кваліфікуються “з запасом”, зокрема дуже часто за ст.206 КК України кваліфікуються такі дії обвинувачених, які слід кваліфікувати за ст.106, 107, 102, 103 КК України в надії на те, що судом під час слухання справи будуть виправлені допущені помилки в процесі кваліфікації.
Привертає увагу думка практичних працівників про засоби, завдяки яким можна запобігти помилок у кваліфікації. Велике значення для уникнення помилки у кваліфікації злочинів мають Постанови Пленуму Верховного Суду України. Зокрема 31,4% опитаних, які працюють суддями, слідчими, помічниками прокурорів, відповіли, що, обґрунтовуючи кваліфікацію злочину, її зміни, вони завжди посилаються на Постанови Пленуму Верховного Суду України, 26,4% посилаються на коментований Кримінальний Кодекс, а 17,6 % – на судову практику.
Найважливішим джерелом інформації про правила кваліфікації злочинів, на думку опитаних практичних працівників, є Постанови Пленуму Верховного Суду України, про що зазначило 86,3% опитаних; матеріали опублікованої судової практики як найважливіше джерело інформації про правила кваліфікації вважає 41,5% опитаних і 10,7% найважливішим джерелом інформації про правила кваліфікації злочинів назвали підручники, навчальні посібники та інші подібні джерела, а 9,8% респондентів визнали такими ухвали суду та постанови судді, якими справи повертають для проведення додаткового розслідування чи на новий судовий розгляд. Лише 5,8% опитаних вважають, що найважливішим джерелом інформації про правила кваліфікації злочинів є письмові вказівки прокурора та начальника слідчого відділення (під час опитування деякі респонденти давали декілька відповідей на одне і те ж запитання).
Практичні працівники звичайно вважають, що правила кваліфікації злочинів слід регламентувати у Кримінальному Кодексі України, подібно до того, як у законі передбачені загальні начала та правила призначення покарання. Зокрема, позитивно висловились про це 44,1% опитаних, 39,2% вважають, що потрібні деякі з таких правил і тільки 6,9% були проти регламентування правил кваліфікації злочинів у Кримінальному Кодексі України.
Заслуговує на увагу дослідження стосовно того, чи мали слідчі та судді стягнення або зауваження у зв’язку з допущеною помилкою в кваліфікації. Виявилось, що 55,9% опитаних у зв’язку з допущеною помилкою в кваліфікації не мали жодних зауважень, 3,9% мали дисциплінарне стягнення; 24,5% опитаних отримали усне зауваження, а 8,8% мали інші стягнення.
На думку опитаних практичних працівників, що кваліфікують злочини, найпоширенішими видами помилок у кваліфікації злочинів є кваліфікація з “запасом” – застосування статті, частини статті, що передбачає відповідальність за більш тяжкий вид злочину, ніж вчинено насправді. Таку відповідь дали 91,2% опитаних. На другому місці – кваліфікація замаху на злочин, готування до злочину як до закінченого, що відзначили 11,8% опитаних. І на третьому місці – кваліфікація закінченого злочину як замаху на цей злочин, що відзначили 8,8% опитаних.
Одне із завдань проведеного анкетування було зіставлення здобутих результатів з підсумками аналогічних досліджень, проведених і опублікованих раніше [5, с.103-108].
Таке порівняння, зокрема, дало підставу впевнитися у правомірності постановки питання, переконатися в тому, що корінні причини помилок у кваліфікації залишаються відносно стабільними.
Література
Навроцький В.О. Проблеми кваліфікації злочинів. Конспект лекцій. – Львів: Ред.-вид. відділ Львів. ун-ту. – 1993. – С.72.
Архів Львівського обласного суду за 1996 рік. – Спр. №2-96.
Архів Львівського обласного суду. Зведений статистичний звіт Львівського обласного суду за 1997 р. та 1998 р.
Архів управління юстиції у Львівській області. Зведений статистичний звіт районних та міських судів Львівської області за 1997 р. та 1998 р.
Вопленко Н.Н. Причины ошибок в правоприменении // Советское государство и право. – 1982 – №4.
Помилки в кваліфікації злочинів: результат соціологічного дослідження
Помилки в кваліфікації злочинів становлять значну частину всіх помилок, які допускають, застосовуючи кримінальний закон. Вивчення поширення та причин виникнення цих помилок є необхідною умовою для розробки заходів їх попередження й усунення, а отже, і підвищення ефективності боротьби зі злочинністю. Для цього можуть бути використані різноманітні методи і, зокрема, вивчення позиції з відповідних питань працівників, які самі кваліфікують злочини (інколи допускаючи помилки), виявляють помилки в кваліфікації, допущені підлеглими чи підконтрольними особами, виправляють їх, використовуючи передбачені законом процесуальні заходи.
З цією метою проведено анкетування ряду категорій таких працівників – слідчих та прокурорів кількох областей західного регіону України, а також суддів районних і обласних судів. Усього за спеціальною програмою було опитано 102 респондента, які проводять кваліфікацію, з них 34 судді та 68 слідчих і помічників прокурора. Серед 34 опитаних суддів 17 чол. (50%) працюють на цій посаді понад 10 років, 11 чол. (32,4%) працюють до 10 років і лише 6 (17,7%) – до 5 років. Серед опитаних суддів немає жодного віком до 30 років. Із 68 опитаних помічників прокурора та слідчих 35 респондентів (51,5%) мають стаж роботи до 5 років, 21 чол. (30,1%) – до 10 років і лише 12 опитаних (17,6%) – понад 10 років. Серед опитаних помічників прокурора та слідчих 33 респонденти (48,5%) віком до 30 років.
Категорія опитуваних вибрана не випадково. Судді, слідчі та помічники прокурора – найбільш досвідчена і кваліфікована частина континґенту осіб, уповноважених на застосування права. Окрім того, усі вони мають вищу юридичну освіту, відповідний стаж роботи за спеціальністю. У той же час серед працівників органів дізнання більшість не є спеціалістами юристами і мають незначний досвід роботи і тому на цьому етапі їхню думку не вивчали.
Серед поставлених запитань найперше з’ясовувалось, що ж розуміють опитувані під помилкою в кваліфікації. Помилка означає неправильність у діях, думках. Помилки в кваліфікації злочину – це будь-які ненавмисні порушення закону, упущення та недоліки в процесі провадження розслідування та розгляду кримінальних справ у судах. Помилка в “кваліфікації злочину” – це насамперед застосування не тієї статті(статей) кримінального закону, якою передбачено відповідальність за вчинений злочин. Тобто – це використання не тієї статті, частини, пункту статті кримінального закону (про більш або менш тяжкий, ніж фактично вчинений); кваліфікація за сукупністю при її відсутності (чи навпаки); кваліфікація злочину як закінченого, тоді як насправді має місце готування чи замах на злочин; неврахування форми співучасті і виду співучасника, тощо [1, с.72].
Опитані працівники прокуратури, суду та слідчі здебільшого правильно розуміли, що таке помилка. Зокрема, так з 69,6% опитаних правильно відповіли, що помилкою в кваліфікації злочину є неправомірне застосування кримінального закону внаслідок його недостатнього вивчення, недбалості в роботі і лише 17,7% опитаних вважали, що помилкою в кваліфікації злочину є неправильне застосування кримінального закону як результат виконання вказівок керівництва, втручання інших осіб, а 11,8% стверджували, що це навмисне застосування іншого кримінального закону з метою полегшити чи обтяжити становище обвинуваченого, підсудного або зловживання осіб, що проводять кваліфікацію.
Допущення помилки в кваліфікації, самоочевидно, перешкоджає правильній оцінці характера і ступеня суспільної небезпеки посягання, призначенню справедливого покарання, визначенню підслідності та підсудності, вирішенню інших питань. Тому напрошується висновок, що помилка в кваліфікації обов’язково має вплив на становище підсудного. Це припущення підтверджується при детальнішому аналізі, хоча наведена теза не всіма сприймається однозначно. На практиці окремі працівники часом додержуються думки, що змінювати кваліфікацію з неправильної на правильну доцільно лише тоді, коли це тягне за собою застосування статті з іншою санкцією.
Так, проводячи опитування респондентів – суддів, працівників прокуратури та слідчих, 28,4% відповіли, що помилкову кваліфікацію, яка не впливає на становище обвинуваченого, підсудного, засудженого, слід змінювати залежно від конкретних обставин, а 4,9% вважає, що таку кваліфікацію взагалі не слід змінювати.
Однак, як видається, така позиція є однобічною і з нею важко погодитись. Правильність чи неправильність кваліфікації впливає далеко не лише на призначення покарання. “Чистота” кваліфікації є самостійною цінністю, оскільки будь-яка помилка тією чи іншою мірою рано чи пізно впливає на вирішення питання відповідальності. Показовою з цього приводу є така справа.
С., перебуваючи у нетверезому стані, 12.12.95 року викрав з автомашини УАЗ-459, що належала громадянину К., сидіння та диференціал на загальну суму 12460000 крб. В судовому засіданні С. пояснив, що, викрадаючи з автомашини чохол та диференціал, він не знав, кому належить автомашина, яка знаходилась на території санаторію “Карпати” м.Трускавець.
Вироком Трускавецького міського суду С. засуджений за ст.81 ч.4 КК України до 6 років позбавлення волі. Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Львівського обласного суду від 14 травня 1996 року цей вирок змінено і дії С. перекваліфіковано на ст.140 ч.2 КК України без пом’якшення призначеного покарання [1].
Якби ж в описаному випадку неправильна кваліфікація залишилась би невиправленою, то це б потягло за собою цілу низку наслідків, зокрема:
відповідно до кваліфікації за ст.140 ч.2 КК України, має бути призначений загальний режим, а при кваліфікації за ст.81 ч.4 КК України – посилений;
збереження помилкової кваліфікації вплинуло б і на можливість застосування амністії, оскільки, згідно з п.8 Указу Президента України “Про амністію у зв’язку з 10-ю річницею Чорнобильської катастрофи” від 16.04.1996 року, амністія не поширюється на осіб, які засуджені за розкрадання державного або колективного майна з проникненням у сховище.
У ході опитування значну увагу приділяли з’ясуванню думки респондентів щодо причин помилок у кваліфікації злочинів.
Опитувані встановили такий порядок найістотніших причин помилок у кваліфікації злочинів:
Перше місце за ступенем об’єктивної значимості посів такий чинник, як “недоліки кримінального закону, його неповнота, незрозумілість, суперечливість”, про що вказали 48% респондентів. Однак більшість опитаних лише констатує наявність у законодавстві недосконалих норм, не вказуючи на конкретні норми, які можуть бути охарактеризовані як недосконалі, застарілі та ін. В окремих відповідях відчувається бажання звільнитись від деяких процесуальних норм, прагнення до спрощення юридичної процесуальної форми.
Разом з тим багато відповідей містять у собі ділові, перевірені багаторічною практикою пропозиції щодо удосконалення норм кримінального та кримінально-процесуального права. Зокрема, зверталась увага на відсутність норм, що регламентують порядок допиту неграмотного, зупинення провадження по справі у зв’язку з хворобою потерпілого, що перешкоджає визначенню тяжкості завданого йому тілесного ушкодження, про перевірку показів на місці події.
Недостатня обізнаність практичних працівників з Постановами Пленуму Верховного Суду України та іншими актами офіційного тлумачення кримінального закону посіла друге місце в ієрархії причин помилок, – на що вказали 33,3% респондентів. Цей чинник тісно пов’язаний з іншими, зокрема з “недоліками кримінального закону, його неповнотою, незрозумілістю та суперечливістю”, “відсутністю стабільної юридичної практики” та ін.
Якщо в працівника, що застосовує кваліфікацію, недостатній “багаж знань”, то діюче законодавство видаватиметься йому неясним і суперечливим, зростають можливості впливу на результати його роботи інших чинників, що спричиняють помилки.
Характерно, що 14,7% респондентів часто звертаються за порадами та консультаціями з приводу кваліфікації злочинів, а 80,4% опитаних звертаються за такими консультаціями інколи з приводу складних справ. Частина респондентів – 18,6% – не звертається за консультацією з приводу кваліфікації злочину або звертається зрідка, вважаючи себе достатньо підготовленими; у 9,8% траплялися випадки, коли нефахові консультації призводили до неправильного рішення по справі; 4,9% опитаних вважають, що дістати фахову консультацію взагалі неможливо і 2,9% опитаних соромляться показати своє незнання з певних питань.
Однакова кількість респондентів – по 30,4% опитаних прокурорсько-слідчих працівників – вважає, що основні знання з питань кваліфікації злочинів вони здобули шляхом самоосвіти та на семінарах, нарадах, пов’язаних з роботою. Серед суддів відсоток опитаних, що здобули основні знання з питань кваліфікації злочинів на семінарах, нарадах у зв’язку з роботою, ще вищий і становить 61,8%, що пояснюється добре налагодженою системою проведення навчання суддів: семінари суддів області, семінари молодих суддів, щотижневі наради судових колегій з заслуховуванням узагальнень, вироблення спільної практики, обговорення нового законодавства.
Брак стабільної юридичної практики посідає третє місце в шкалі чинників, що спричинюють помилки в діяльності слідчих і суддів – про це відзначило 31,4% респондентів. Цей чинник значною мірою похідний від уміння і наполегливості вищестоящих правозастосовних органів проводити в життя вимоги єдності в розумінні і застосуванні правових норм. У більш широкому плані вона є складовою стабільності правового регулювання і визначає відносну стійкість законів, практики їх застосування.
Цей брак стабільної юридичної практики може виражатися в таких причинах помилок особи, що проводить кваліфікацію: нефаховому зборі доказів, у неправильній їх оцінці та неправильному оформленні правозастосовного акта, помилковості кваліфікації та ін. Чіткіше стабільність практики щодо кваліфікації злочинів виявляється в однаковій правовій кваліфікації однотипних юридичних справ. У ході дослідження слідчим і суддям було запропоновано назвати чинники, що допомагають правильній кваліфікації. Серед них названі: 1) консультації з безпосереднім керівником – 53,9% відповідей; 2) допомога товаришів по роботі – 49% відповідей; 3) звернення по допомогу до вищестоящого керівника обласного рівня – 31,4% (деякі опитувані давали кілька різних відповідей).
На четвертому місці в шкалі чинників, що призводять до помилок у кваліфікації злочинів, стоїть хибна правосвідомость практичних працівників, зокрема правовий волюнтаризм, нігілізм та цинізм, “обвинувальний ухил”, що відзначили 26,5 % респондентів.
Викликає подив, що лише 14,7% опитаних однією з найістотніших помилок у кваліфікації злочину вважає недостатнє мотивування рішень, які приймають слідчо-прокурорські та судові органи, і цьому чиннику відведено лише п’яте місце. При тому 78,4% респондентів наполягають на обґрунтуванні у процесуальних документах свого рішення про кваліфікацію злочину і лише 19,6% вважає, що це треба робити лише по окремих справах, а 1,96% додержується думки, що рішення про кваліфікацію злочину взагалі не варто обґрунтовувати. Водночас 84,3% респондентів відзначили, що вони обґрунтовують кваліфікацію в процесуальних актах і тільки одна особа (0,98%) відповіла, що в процесуальних документах вона інколи обґрунтовує кваліфікацію злочинів, а 14,7% взагалі не відповіли на це запитання.
Лише 21,6% опитаних вважає, що недостатні знання позиції практики, зокрема матеріалів опублікованої судової практики, чинять їм перешкоди в правильній кваліфікації злочину. За значимістю це шостий серед чинників, що впливають на помилки у кваліфікації злочинів.
Під час опитування з’ясовувалося, яку, на думку респондентів, частину фактично допущених помилок виявляють і виправляють. Близько половини опитаних (53,9%) вважає, що в ході попереднього розслідування, розгляду справи в судовому засіданні першої інстанції, в касаційному та наглядному порядках виявляється більшість помилок у кваліфікації злочину; 36,3% опитаних додержується думки, що виявляється незначна частина помилок; 2,9 % опитаних відповіли, що виявляються всі помилки і така ж частина відзначила, що жодну з помилок не помічають.
Цікаво порівняти дані, одержані в результаті опитування з відповідними статистичними даними. Наприклад у 1998 р. в порядку нагляду за протестами голови Львівського обласного суду та прокурора Львівської області виявлено та виправлено допущені помилки у 109 вироках, тобто змінено або скасовано 1,6% із 6959 вироків, винесених судами області. За цей же період у касаційному порядку змінено та скасовано 157 вироків у зв’язку з виявленими помилками, що разом становить 2,26% справ, розглянутих судами області з винесенням вироку [2].
Показовим є те, що за цей же період у 1998 р. суди Львівської області всього розглянули 8681 кримінальну справу, з яких 1055 справ на 1228 осіб закрито, на додаткове розслідування надіслано 647 справ на 821 особу і виправдано 26 підсудних по 20 справах. За цей же час суди області розглянули 9519 кримінальних справ, з яких 1059 справ на 1184 особи закрито, на додаткове розслідування надіслано 601 справу на 741 особу і виправдано 41 чол. [3].
Під час анкетування з’ясовувалася думка про поширеність помилок стосовно окремих категорій кримінальних справ. Найбільше помилок у кваліфікації злочинів, на думку респонедентів, допускається в процесі розслідування та розгляду в судах справ проти життя, здоров’я, волі і гідності особи, на що вказали 41, 2 % опитаних.
Друге місце щодо ймовірності помилки у кваліфікації злочинів посідає категорія господарських справ – 35,3% опитаних вказали на це. Труднощі в кваліфікації посадових злочинів виникають у 29,4% опитаних.
Майже не допускаються, на думку опитуваних, помилки у кваліфікації злочинів у таких категоріях справ, як злочини проти індивідуальної власності (6,9% опитаних) та злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я (також 6,9% опитаних), причому остання категорія кримінальних справ у слідчих та працівників прокуратури зовсім не викликає труднощів у процесі кваліфікації, тоді як 6,9% із опитаних суддів відзначили труднощі під час кваліфікації саме цієї категорії справ.
На наш погляд, це пояснюється тим, що під час розслідування кримінальних справ цієї категорії дії обвинувачених кваліфікуються “з запасом”, зокрема дуже часто за ст.206 КК України кваліфікуються такі дії обвинувачених, які слід кваліфікувати за ст.106, 107, 102, 103 КК України в надії на те, що судом під час слухання справи будуть виправлені допущені помилки в процесі кваліфікації.
Привертає увагу думка практичних працівників про засоби, завдяки яким можна запобігти помилок у кваліфікації. Велике значення для уникнення помилки у кваліфікації злочинів мають Постанови Пленуму Верховного Суду України. Зокрема 31,4% опитаних, які працюють суддями, слідчими, помічниками прокурорів, відповіли, що, обґрунтовуючи кваліфікацію злочину, її зміни, вони завжди посилаються на Постанови Пленуму Верховного Суду України, 26,4% посилаються на коментований Кримінальний Кодекс, а 17,6 % – на судову практику.
Найважливішим джерелом інформації про правила кваліфікації злочинів, на думку опитаних практичних працівників, є Постанови Пленуму Верховного Суду України, про що зазначило 86,3% опитаних; матеріали опублікованої судової практики як найважливіше джерело інформації про правила кваліфікації вважає 41,5% опитаних і 10,7% найважливішим джерелом інформації про правила кваліфікації злочинів назвали підручники, навчальні посібники та інші подібні джерела, а 9,8% респондентів визнали такими ухвали суду та постанови судді, якими справи повертають для проведення додаткового розслідування чи на новий судовий розгляд. Лише 5,8% опитаних вважають, що найважливішим джерелом інформації про правила кваліфікації злочинів є письмові вказівки прокурора та начальника слідчого відділення (під час опитування деякі респонденти давали декілька відповідей на одне і те ж запитання).
Практичні працівники звичайно вважають, що правила кваліфікації злочинів слід регламентувати у Кримінальному Кодексі України, подібно до того, як у законі передбачені загальні начала та правила призначення покарання. Зокрема, позитивно висловились про це 44,1% опитаних, 39,2% вважають, що потрібні деякі з таких правил і тільки 6,9% були проти регламентування правил кваліфікації злочинів у Кримінальному Кодексі України.
Заслуговує на увагу дослідження стосовно того, чи мали слідчі та судді стягнення або зауваження у зв’язку з допущеною помилкою в кваліфікації. Виявилось, що 55,9% опитаних у зв’язку з допущеною помилкою в кваліфікації не мали жодних зауважень, 3,9% мали дисциплінарне стягнення; 24,5% опитаних отримали усне зауваження, а 8,8% мали інші стягнення.
На думку опитаних практичних працівників, що кваліфікують злочини, найпоширенішими видами помилок у кваліфікації злочинів є кваліфікація з “запасом” – застосування статті, частини статті, що передбачає відповідальність за більш тяжкий вид злочину, ніж вчинено насправді. Таку відповідь дали 91,2% опитаних. На другому місці – кваліфікація замаху на злочин, готування до злочину як до закінченого, що відзначили 11,8% опитаних. І на третьому місці – кваліфікація закінченого злочину як замаху на цей злочин, що відзначили 8,8% опитаних.
Одне із завдань проведеного анкетування було зіставлення здобутих результатів з підсумками аналогічних досліджень, проведених і опублікованих раніше [5, с.103-108].
Таке порівняння, зокрема, дало підставу впевнитися у правомірності постановки питання, переконатися в тому, що корінні причини помилок у кваліфікації залишаються відносно стабільними.
Література
Навроцький В.О. Проблеми кваліфікації злочинів. Конспект лекцій. – Львів: Ред.-вид. відділ Львів. ун-ту. – 1993. – С.72.
Архів Львівського обласного суду за 1996 рік. – Спр. №2-96.
Архів Львівського обласного суду. Зведений статистичний звіт Львівського обласного суду за 1997 р. та 1998 р.
Архів управління юстиції у Львівській області. Зведений статистичний звіт районних та міських судів Львівської області за 1997 р. та 1998 р.
Вопленко Н.Н. Причины ошибок в правоприменении // Советское государство и право. – 1982 – №4.
