Взаємодія слідчого і органу дізнання під час розслідування хабарництва
Взаємодія слідчого і органу дізнання під час розслідування хабарництва
Пленум Верховного Суду України зазначає, що хабарництво, особливо кваліфіковані його форми, підриває авторитет демократичних інститутів держави, дезорганізовує нормальну роботу органів влади і управління, дискредитує їх діяльність, негативно впливає на моральний стан суспільства, загрожує процесам реформування економіки і відродження української державності [1].
Особлива суспільна небезпечність хабарництва, на наш погляд, заключається в тому, що воно досить часто пов’язане з вчиненням інших тяжких і особливо тяжких злочинів.
На необхідність підвищення ефективності боротьби з даною категорією злочинів неодноразово зазначалось керівництвом нашої держави.
Аналіз практики боротьби з хабарництвом вказує на те, що існує досить багато невирішених проблем суб’єктивного характеру. Ми вважаємо, що одним з напрямків суттєвого підвищення ефективності боротьби з хабарництвом є удосконалення взаємодії слідчого і органів дізнання.
В рамках даної статті ми зупинимось лише на деяких аспектах взаємодії слідчого і працівників оперативних підрозділів.
Вся кримінально-процесуальна діяльність чітко регламентована Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами. Однак, в процесуальних нормах не закріплено термін „взаємодія”. Незважаючи на це, даний термін є вдалим відображенням суті узгоджених дій органів дізнання і слідчих під час розкриття і розслідування злочинів.
Юридичною підставою такої взаємодії є статті 104 та 114 Кримінально-процесуального кодексу України. Так, частинами 3 та 4 статті 104 КПК передбачено: „Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки. Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов’язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій”.
Частиною 3 статті 114 КПК слідчому надається право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадження окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов’язковими.
Професор В.М. Тертишник зазначає, що взаємодії слідчих та оперативних працівників можна розглядати як засновану на законі та інших нормативних актах спільну діяльність, маючих різну компетенцію та спеціалізацію, а також різний рівень знань у криміналістиці, оперативно-розшукової діяльності, кримінального права та процесу суб’єктів, спрямовану на досягнення загальної мети розкриття та розслідування злочинів, встановлення об’єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону [2]. Таке визначення по своїй суті є правильним, але досить складним.
На наш погляд, взаємодія слідчого і органу дізнання – це чітко регламентована законом і узгоджена діяльність цих органів, яка здійснюється в межах їх компетенції з метою виконання завдань кримінального судочинства.
Під час розслідування справ про хабарництво, як і більшості злочинів у сфері службової діяльності, організація чіткої взаємодії слідчого і оперативних працівників визначає вдале закінчення розслідування і успішний розгляд справи в суді.
Доручення слідчого органу дізнання повинні обов’язково бути письмовими з дотриманням всіх необхідних реквізитів. По-перше, це є процесуальною підставою для виконання процесуальних дій по справі, яка знаходиться у провадженні слідчого. По-друге, дає можливість керівнику відповідного органу дізнання здійснювати своєчасний і належний контроль.
Що стосується слідчих дій, проведення яких слідчий може доручити оперативним працівникам, то переліку таких дій чинним КПК не передбачено.
Однак, очевидно, що органу дізнання не можна давати вказівки про проведення дій, які є виключною компетенцією слідчого, серед яких – пред’явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, обрання запобіжного заходу, закриття справи, зупинення, об’єднання провадження, об’єднання справ. Недоцільним є доручення про проведення процесуальних дій, для виконання яких необхідно знати деталі кримінальної справи, які відомі тільки слідчому.
В справах про хабарництво, як правило, дуже обмежено коло свідків. Тому допити всіх суб’єктів повинен проводити безпосередньо слідчий.
Важливе значення при розслідування справ даної категорії має своєчасне і якісне проведення обшуків.
Практика свідчить про те, що найбільшого ефекту правоохоронні органи досягають під час спільного проведення обшуку слідчим і оперативними працівниками. Це можна пояснити тим, що слідчий слідкує за чітким дотриманням процесуальних вимог, а співробітники органів дізнання мають більше досвіду в безпосередньому виявлені необхідних речових доказів, грошей і цінностей здобутих злочинним шляхом тощо.
Недопустимим є виконання співробітниками органів дізнання процесуальних дій без доручення слідчого, що може привести до втрати доказів та інших негативних наслідків.
Під час розслідування складних і великих за об’ємом справ про хабарництво доцільно створення постійно діючих груп слідчих і оперативних працівників. Створення груп слідчих передбачено статтею 119 КПК України.
На наш погляд, в новому Кримінально-процесуальному кодексі України необхідно передбачити норму, яка б регламентувала створення груп з числа слідчих і оперативних працівників для розслідування складних справ.
На практиці такі групи створюються спільними наказами керівників прокуратури, міліції, служби безпеки та інших органів. Найбільш ефективним є створення двох самостійних груп – слідчої та оперативної, які очолюють найбільш досвідчені співробітники. Розділ оперативних і слідчих працівників на групи створює реальні гарантії розмежування їх компетенції і забезпечення дотримання норм кримінально-процесуального законодавства.
У зв’язку з вищезазначеним доречним є передбачена новим Проектом кримінально-процесуального кодексу України стаття 223, якою передбачено, що: „У разі складності справи і великого обсягу роботи, яку необхідно виконати, начальник слідчого підрозділу може доручити провадження досудового слідства групі слідчих, а прокурор – групі слідчих чи слідчо-оперативній групі.
Про створення групи слідчих у справі начальник слідчого підрозділу виносить постанову. Прокурором рішення про створення групи слідчих чи слідчо-оперативної групи викладається в постанові про порушення провадження в кримінальній справі або в окремій постанові. У постанові зазначаються керівник і склад групи. Про зміни у складі групи і заміну керівника виноситься постанова. Із цими постановами ознайомлюються підозрювані, обвинувачені, їхні законні представники та захисники, потерпілі, позивачі, відповідачі та їхні представники, яким роз’яснюється право заявляти відводи керівникові і членам групи слідчих чи слідчо-оперативної групи.
При провадженні досудового слідства групою слідчих чи слідчо-оперативною групою слідчі дії можуть виконуватись як одним, так і декількома слідчими чи особами, які здійснюють дізнання і включені в слідчо-оперативну групу.
Слідчий – керівник групи слідчих чи слідчо-оперативної групи приймає справу до свого провадження. Він здійснює загальне керівництво розслідуванням, несе повну відповідальність за всебічність, повноту і об’єктивність розслідування, приймає рішення про спрямування справи, може доручити слідчим – членам групи слідчих чи слідчо-оперативної групи допит обвинуваченого.
Члени слідчої чи слідчо-оперативної групи виконують доручення і вказівки керівника, діючи при цьому в межах повноважень, які їм надані цим Кодексом. Про виконання доручень та вказівок вони повідомляють керівника групи” [3].
Якщо під час розслідування справ про хабарництво створюються значні за кількісним складом групи слідчих і оперативних працівників, то виникає необхідність в розділенні цих груп на менші. Це стосується і груп слідчих і груп оперативних працівників. Розділ обов’язків у зв’язку з цим залежить від різних факторів.
Іноді оперуповноважені отримують самостійну ділянку роботи, що стосується окремих епізодів або окремих обвинувачених. В інших випадках така діяльність поєднується з спільною діяльністю слідчої групи. У будь-якому випадку діяльність слідчих і оперативних груп повинна бути узгодженою.
Оперативні працівники незалежні від слідчого щодо вибору засобів та методів оперативної роботи. Однак, про результати застосування оперативно-розшукових заходів, що проводяться у зв’язку з розслідуванням справи повинен знати слідчий, тим паче, що чинними нормативно-правовими актами це не заборонено. Відповідно до наказу МВС України слідчий має право знайомитись з оперативно-розшуковими і обліковими матеріалами органів дізнання [4].
Література:
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р. №12 „Про судову практику в справах про хабарництво”. – К.: А.С.К., 2000. – C. 199.
Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – К.: А.С.К., 2003. – C. 464.
Проект КПК України від 18.11.2005р. прийнятий Постановою Верховної Ради України за основу 15.12.2005р.
Наказ МВС України від 25.11.1992р. №745 „Про невідкладні заходи з удосконалення структури й організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України”.
Пленум Верховного Суду України зазначає, що хабарництво, особливо кваліфіковані його форми, підриває авторитет демократичних інститутів держави, дезорганізовує нормальну роботу органів влади і управління, дискредитує їх діяльність, негативно впливає на моральний стан суспільства, загрожує процесам реформування економіки і відродження української державності [1].
Особлива суспільна небезпечність хабарництва, на наш погляд, заключається в тому, що воно досить часто пов’язане з вчиненням інших тяжких і особливо тяжких злочинів.
На необхідність підвищення ефективності боротьби з даною категорією злочинів неодноразово зазначалось керівництвом нашої держави.
Аналіз практики боротьби з хабарництвом вказує на те, що існує досить багато невирішених проблем суб’єктивного характеру. Ми вважаємо, що одним з напрямків суттєвого підвищення ефективності боротьби з хабарництвом є удосконалення взаємодії слідчого і органів дізнання.
В рамках даної статті ми зупинимось лише на деяких аспектах взаємодії слідчого і працівників оперативних підрозділів.
Вся кримінально-процесуальна діяльність чітко регламентована Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами. Однак, в процесуальних нормах не закріплено термін „взаємодія”. Незважаючи на це, даний термін є вдалим відображенням суті узгоджених дій органів дізнання і слідчих під час розкриття і розслідування злочинів.
Юридичною підставою такої взаємодії є статті 104 та 114 Кримінально-процесуального кодексу України. Так, частинами 3 та 4 статті 104 КПК передбачено: „Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки. Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов’язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій”.
Частиною 3 статті 114 КПК слідчому надається право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадження окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов’язковими.
Професор В.М. Тертишник зазначає, що взаємодії слідчих та оперативних працівників можна розглядати як засновану на законі та інших нормативних актах спільну діяльність, маючих різну компетенцію та спеціалізацію, а також різний рівень знань у криміналістиці, оперативно-розшукової діяльності, кримінального права та процесу суб’єктів, спрямовану на досягнення загальної мети розкриття та розслідування злочинів, встановлення об’єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону [2]. Таке визначення по своїй суті є правильним, але досить складним.
На наш погляд, взаємодія слідчого і органу дізнання – це чітко регламентована законом і узгоджена діяльність цих органів, яка здійснюється в межах їх компетенції з метою виконання завдань кримінального судочинства.
Під час розслідування справ про хабарництво, як і більшості злочинів у сфері службової діяльності, організація чіткої взаємодії слідчого і оперативних працівників визначає вдале закінчення розслідування і успішний розгляд справи в суді.
Доручення слідчого органу дізнання повинні обов’язково бути письмовими з дотриманням всіх необхідних реквізитів. По-перше, це є процесуальною підставою для виконання процесуальних дій по справі, яка знаходиться у провадженні слідчого. По-друге, дає можливість керівнику відповідного органу дізнання здійснювати своєчасний і належний контроль.
Що стосується слідчих дій, проведення яких слідчий може доручити оперативним працівникам, то переліку таких дій чинним КПК не передбачено.
Однак, очевидно, що органу дізнання не можна давати вказівки про проведення дій, які є виключною компетенцією слідчого, серед яких – пред’явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, обрання запобіжного заходу, закриття справи, зупинення, об’єднання провадження, об’єднання справ. Недоцільним є доручення про проведення процесуальних дій, для виконання яких необхідно знати деталі кримінальної справи, які відомі тільки слідчому.
В справах про хабарництво, як правило, дуже обмежено коло свідків. Тому допити всіх суб’єктів повинен проводити безпосередньо слідчий.
Важливе значення при розслідування справ даної категорії має своєчасне і якісне проведення обшуків.
Практика свідчить про те, що найбільшого ефекту правоохоронні органи досягають під час спільного проведення обшуку слідчим і оперативними працівниками. Це можна пояснити тим, що слідчий слідкує за чітким дотриманням процесуальних вимог, а співробітники органів дізнання мають більше досвіду в безпосередньому виявлені необхідних речових доказів, грошей і цінностей здобутих злочинним шляхом тощо.
Недопустимим є виконання співробітниками органів дізнання процесуальних дій без доручення слідчого, що може привести до втрати доказів та інших негативних наслідків.
Під час розслідування складних і великих за об’ємом справ про хабарництво доцільно створення постійно діючих груп слідчих і оперативних працівників. Створення груп слідчих передбачено статтею 119 КПК України.
На наш погляд, в новому Кримінально-процесуальному кодексі України необхідно передбачити норму, яка б регламентувала створення груп з числа слідчих і оперативних працівників для розслідування складних справ.
На практиці такі групи створюються спільними наказами керівників прокуратури, міліції, служби безпеки та інших органів. Найбільш ефективним є створення двох самостійних груп – слідчої та оперативної, які очолюють найбільш досвідчені співробітники. Розділ оперативних і слідчих працівників на групи створює реальні гарантії розмежування їх компетенції і забезпечення дотримання норм кримінально-процесуального законодавства.
У зв’язку з вищезазначеним доречним є передбачена новим Проектом кримінально-процесуального кодексу України стаття 223, якою передбачено, що: „У разі складності справи і великого обсягу роботи, яку необхідно виконати, начальник слідчого підрозділу може доручити провадження досудового слідства групі слідчих, а прокурор – групі слідчих чи слідчо-оперативній групі.
Про створення групи слідчих у справі начальник слідчого підрозділу виносить постанову. Прокурором рішення про створення групи слідчих чи слідчо-оперативної групи викладається в постанові про порушення провадження в кримінальній справі або в окремій постанові. У постанові зазначаються керівник і склад групи. Про зміни у складі групи і заміну керівника виноситься постанова. Із цими постановами ознайомлюються підозрювані, обвинувачені, їхні законні представники та захисники, потерпілі, позивачі, відповідачі та їхні представники, яким роз’яснюється право заявляти відводи керівникові і членам групи слідчих чи слідчо-оперативної групи.
При провадженні досудового слідства групою слідчих чи слідчо-оперативною групою слідчі дії можуть виконуватись як одним, так і декількома слідчими чи особами, які здійснюють дізнання і включені в слідчо-оперативну групу.
Слідчий – керівник групи слідчих чи слідчо-оперативної групи приймає справу до свого провадження. Він здійснює загальне керівництво розслідуванням, несе повну відповідальність за всебічність, повноту і об’єктивність розслідування, приймає рішення про спрямування справи, може доручити слідчим – членам групи слідчих чи слідчо-оперативної групи допит обвинуваченого.
Члени слідчої чи слідчо-оперативної групи виконують доручення і вказівки керівника, діючи при цьому в межах повноважень, які їм надані цим Кодексом. Про виконання доручень та вказівок вони повідомляють керівника групи” [3].
Якщо під час розслідування справ про хабарництво створюються значні за кількісним складом групи слідчих і оперативних працівників, то виникає необхідність в розділенні цих груп на менші. Це стосується і груп слідчих і груп оперативних працівників. Розділ обов’язків у зв’язку з цим залежить від різних факторів.
Іноді оперуповноважені отримують самостійну ділянку роботи, що стосується окремих епізодів або окремих обвинувачених. В інших випадках така діяльність поєднується з спільною діяльністю слідчої групи. У будь-якому випадку діяльність слідчих і оперативних груп повинна бути узгодженою.
Оперативні працівники незалежні від слідчого щодо вибору засобів та методів оперативної роботи. Однак, про результати застосування оперативно-розшукових заходів, що проводяться у зв’язку з розслідуванням справи повинен знати слідчий, тим паче, що чинними нормативно-правовими актами це не заборонено. Відповідно до наказу МВС України слідчий має право знайомитись з оперативно-розшуковими і обліковими матеріалами органів дізнання [4].
Література:
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р. №12 „Про судову практику в справах про хабарництво”. – К.: А.С.К., 2000. – C. 199.
Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – К.: А.С.К., 2003. – C. 464.
Проект КПК України від 18.11.2005р. прийнятий Постановою Верховної Ради України за основу 15.12.2005р.
Наказ МВС України від 25.11.1992р. №745 „Про невідкладні заходи з удосконалення структури й організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України”.
