Пісне, чому чаруєш так мене?
«Наша пісня , наша дума
Наша пісня , наша дума
Не вмре, не загине…».
(Т. Шевченко)
Колись відомий український письменник І . Франко якось сказав: «Пісня і праця – великі дві сили». Я з цим повністю згоден, адже пісня в Україні живе споконвіку. Вона поєднує в собі емоційно пристрасне слово з чарівною музикою. Пісня супроводжує кожного з нас усе життя – від колиски до труни, адже не має такого почуття або події, які б не знайшли свого відображення в народній пісні. Це й мамині колискові, й пісні про кохання, й весільні співанки, й бойові гімни, і, врешті-решт – голосіння над померлим. Народна пісня, як і народна доля, зростала на визначних подіях історії. З пісні нам відомі цілі історичні періоди.
Відома українська поетеса і письменниця Ліна Костенко колись казала:
«Історію ж пишуть на столі,
Ми ж пишемо кров’ю на своїй землі,
Ми пишемо плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невольницьких плачем».
Не завжди нам відомі автори пісень, але від цього вони не стають гіршими. Багато пісенних творів залишаються безіменними, та й відомі імена оповиті різноманітними легендами. А скільки у давнину було пісень, які було складено безіменними козацькими кобзарями! Ці кобзарі своїм співом підтримували бойовий дух славних українців, прославляли рідний край і досить часто гинули у битвах поряд з воїнами. А пісні невідомих майстрів поетичного слова залишалися живими, жили у віках і дійшли до нас майже у такому ж вигляді, нагадуючи нащадкам про героїзм захисників української землі і їх славні подвиги.
Були й інші, добре знайомі нам пісні. Наприклад, «Реве та стогне Дніпр широкий» ми співаємо й досі. Такі пісні і під час незгод, і в мирні часи завжди з нами. Сьогодні існує безліч прекрасних пісень, які прославляють незалежність нашої Батьківщини, свободу нашого народу і волю.
«Роздавав Бог скарби усім країнам, але чомусь забув Україну. Підійшла вона до Бога і запитала: «А що ж мені даси, батько?» Задумався Бог, адже роздав усі свої скарби, і сказав: «Нехай це буде пісня…» І відтоді стала пісня частиною життя України…».
Не менше значення в культурному та духовному розвитку українського народу, ніж пісні, мали думи. У думах та піснях уся наша історія, уся наша духовна міць, усе наше майбутнє. Взяти, наприклад, «Думу про Самійла Кішку». В ній йде мова про втечу українця, борця проти загарбників, борця за свободу України, з турецької неволі. У його образі втілено кращі риси нашого народу: сила, кмітливість,сміливість і волелюбність, які є зразком для нащадків.
Але повернемось до пісні. Багато століть вона супроводжувала наших співвітчизників і в біді, і в радощах. З самого народження кожен українець оточується піснями, які несуть в собі усю народну мудрість, зібрану за багато століть. Українські народні пісні та думи – це наші традиції, наша історія, втілення народної мудрості, моральності і духовності. Тому ми повинні цінувати їх , вчитися з них бути гідними доньками і синами своєї Батьківщини та прагнути передати ці безцінні скарби своїм нащадкам.
Наша пісня , наша дума
Не вмре, не загине…».
(Т. Шевченко)
Колись відомий український письменник І . Франко якось сказав: «Пісня і праця – великі дві сили». Я з цим повністю згоден, адже пісня в Україні живе споконвіку. Вона поєднує в собі емоційно пристрасне слово з чарівною музикою. Пісня супроводжує кожного з нас усе життя – від колиски до труни, адже не має такого почуття або події, які б не знайшли свого відображення в народній пісні. Це й мамині колискові, й пісні про кохання, й весільні співанки, й бойові гімни, і, врешті-решт – голосіння над померлим. Народна пісня, як і народна доля, зростала на визначних подіях історії. З пісні нам відомі цілі історичні періоди.
Відома українська поетеса і письменниця Ліна Костенко колись казала:
«Історію ж пишуть на столі,
Ми ж пишемо кров’ю на своїй землі,
Ми пишемо плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невольницьких плачем».
Не завжди нам відомі автори пісень, але від цього вони не стають гіршими. Багато пісенних творів залишаються безіменними, та й відомі імена оповиті різноманітними легендами. А скільки у давнину було пісень, які було складено безіменними козацькими кобзарями! Ці кобзарі своїм співом підтримували бойовий дух славних українців, прославляли рідний край і досить часто гинули у битвах поряд з воїнами. А пісні невідомих майстрів поетичного слова залишалися живими, жили у віках і дійшли до нас майже у такому ж вигляді, нагадуючи нащадкам про героїзм захисників української землі і їх славні подвиги.
Були й інші, добре знайомі нам пісні. Наприклад, «Реве та стогне Дніпр широкий» ми співаємо й досі. Такі пісні і під час незгод, і в мирні часи завжди з нами. Сьогодні існує безліч прекрасних пісень, які прославляють незалежність нашої Батьківщини, свободу нашого народу і волю.
«Роздавав Бог скарби усім країнам, але чомусь забув Україну. Підійшла вона до Бога і запитала: «А що ж мені даси, батько?» Задумався Бог, адже роздав усі свої скарби, і сказав: «Нехай це буде пісня…» І відтоді стала пісня частиною життя України…».
Не менше значення в культурному та духовному розвитку українського народу, ніж пісні, мали думи. У думах та піснях уся наша історія, уся наша духовна міць, усе наше майбутнє. Взяти, наприклад, «Думу про Самійла Кішку». В ній йде мова про втечу українця, борця проти загарбників, борця за свободу України, з турецької неволі. У його образі втілено кращі риси нашого народу: сила, кмітливість,сміливість і волелюбність, які є зразком для нащадків.
Але повернемось до пісні. Багато століть вона супроводжувала наших співвітчизників і в біді, і в радощах. З самого народження кожен українець оточується піснями, які несуть в собі усю народну мудрість, зібрану за багато століть. Українські народні пісні та думи – це наші традиції, наша історія, втілення народної мудрості, моральності і духовності. Тому ми повинні цінувати їх , вчитися з них бути гідними доньками і синами своєї Батьківщини та прагнути передати ці безцінні скарби своїм нащадкам.
