М. Рильський оцінив першу збірку Г. Косинки як початок «епохи революції». Чи виправдав новеліст ці сподівання?
Творчість українського письменника Григорія Косинки прийшла до нашого часу з самого порога смерті. Його життя обірвалося трагічно: письменник був хибно звинувачений у приналежності до групи терористів і страчений за цим звинуваченням. Та справжньою причиною страти був не вигаданий тероризм, а письменницький талант і твори Григорія Косинки, в яких він навіть не намагався ідеалізувати життя при Радянській владі, а правдиво розповідав про стан в Україні після Жовтневої революції 1917 року.
Цей талановитий письменник залишив досить невелику творчу спадщину, більшу частину якої склали прозові твори, написані у жанрі новели. Григорія Косинку, як і Василя Стефаника, називали майстром української новели і продовжувачем класичних традицій цього жанру. Письменник був тонким психологом, людинолюбом і життєлюбом, він мав самобутній талант, який найяскравіше спалахнув у жовтні 1919 року, коли майже одну за одною Григорій Косинка написав одразу чотири новели: «На золотих богів», «Перед світом», «Сходка» і «В хаті Штурми». Майже одразу вони були надруковані.
Коли Григорій Косинка починав свою творчу діяльність, по всій країні гриміли гармати і в землю закладалися лише перші зерна зовсім іншого, радянського життя. За тими першими зернами майже не можливо було судити про якість майбутніх сходів. Адже навколо можна було спостерігати такі картини, від яких туманилося в голові і терпла душа. Прикладом того можуть бути рядки із повісті «Трикутний бій»:
«На вулиці шматок людського м’яса і дві невеликі калюжі крові.
– Шагом – марш!
Хтось посміхнувся, і шматок м’яса, як стара підошва, притрушена сірим пилом, відлетів у колію.
– Геть український прапор! Німецька видумка!
– Російська добровільна.
– Не треба нам царського прапора!
– Рви його, чорна сотня…».
Про ці часи досить влучно розповідав П. Г. Тичина:
«Були такі, що тікали
В печери, озера, ліси
– Що ти за сила єси?
– питали…».
Григорій Косинка не тікав. Його розбудила революція і письменник вбирав у себе кожну мить швидкоплинних подій і творив портрет тогочасного життя. З-під пера письменника з’являлися все нові і нові твори, які були трепетні, напружені і схвильовані, як саме життя. Але справжнє визнання до автора цих новел прийшло тільки у 1922 році, коли вийшла у світ його перша збірка «На золотих богів». Твори, що увійшли до цієї збірки, були досить різні за своєю художньою, тематичною і літературною вартістю. Критики назвали справжніми шедеврами лише три новели з цієї збірки – «Сходка», «В хаті Штурми» і «На золотих богів». В них відчуваються нарікання на долю і плач, вони сповнені прагненням до боротьби «за кров братів і волю нашу», за наділену революцією землю і погорілі села, сповнені руху у бік червоного шляху революції. Книга Григорія Косинки «На золотих богів» є яскравим зразком імпресіоністських творів, адже у новелах з цієї збірки майже немає сюжету, розповідь ведеться фрагментами, а композиція й зовсім відсутня. Чітко виражена лише гра кольорів.
Григорій Косинка завжди прагнув до неповторності. Прикладом його намагань ніколи себе не дублювати і при цьому показувати усю розмаїтість життя українців після Жовтневої революції 1917 року, розмаїтість людських характерів і відносин, була уся його творчість.
У 1926 році булу опублікована новела Г. Косинки «Політика», яка стала переломною у творчості письменника, осмисленні ним духовного зростання людини і революційної дійсності.
Для подальшого створення правдивих образів новеліст майже проникає у людську душу, а на останньому етапі своєї творчості письменник досягає драматичної напруги завдяки драматизації життя персонажів. В останніх творах відчувається, що письменник дійшов своєї сили і зросту як у художній творчості, так і у суспільному розвитку загалом.
Лише п’ятнадцять років Григорій Косинка працював на літературній ниві, але залишив нам вагому творчу спадщину. Колись М. Рильський оцінив першу збірку Г. Косинки як початок «епохи революції». Новеліст повністю виправдав ці сподівання. Новели цього письменника – це великі яскраві епізоди, вихоплені з життя звичайного українського села. Автор настільки промовисто будує розповідь, що читач не тільки чує, а й бачить усе, що відбувається у творі. Новели Г. Косинки – це відображення не вражень і скороминучих фактів, а реальних подій, це розкриття характерів із поглибленим психологізмом і вагомий емоційний підтекст, який своїм корінням сягає фольклорного ґрунту. І це тільки частина неповторних рис творів видатного українського новеліста Григорія Косинки.
Цей талановитий письменник залишив досить невелику творчу спадщину, більшу частину якої склали прозові твори, написані у жанрі новели. Григорія Косинку, як і Василя Стефаника, називали майстром української новели і продовжувачем класичних традицій цього жанру. Письменник був тонким психологом, людинолюбом і життєлюбом, він мав самобутній талант, який найяскравіше спалахнув у жовтні 1919 року, коли майже одну за одною Григорій Косинка написав одразу чотири новели: «На золотих богів», «Перед світом», «Сходка» і «В хаті Штурми». Майже одразу вони були надруковані.
Коли Григорій Косинка починав свою творчу діяльність, по всій країні гриміли гармати і в землю закладалися лише перші зерна зовсім іншого, радянського життя. За тими першими зернами майже не можливо було судити про якість майбутніх сходів. Адже навколо можна було спостерігати такі картини, від яких туманилося в голові і терпла душа. Прикладом того можуть бути рядки із повісті «Трикутний бій»:
«На вулиці шматок людського м’яса і дві невеликі калюжі крові.
– Шагом – марш!
Хтось посміхнувся, і шматок м’яса, як стара підошва, притрушена сірим пилом, відлетів у колію.
– Геть український прапор! Німецька видумка!
– Російська добровільна.
– Не треба нам царського прапора!
– Рви його, чорна сотня…».
Про ці часи досить влучно розповідав П. Г. Тичина:
«Були такі, що тікали
В печери, озера, ліси
– Що ти за сила єси?
– питали…».
Григорій Косинка не тікав. Його розбудила революція і письменник вбирав у себе кожну мить швидкоплинних подій і творив портрет тогочасного життя. З-під пера письменника з’являлися все нові і нові твори, які були трепетні, напружені і схвильовані, як саме життя. Але справжнє визнання до автора цих новел прийшло тільки у 1922 році, коли вийшла у світ його перша збірка «На золотих богів». Твори, що увійшли до цієї збірки, були досить різні за своєю художньою, тематичною і літературною вартістю. Критики назвали справжніми шедеврами лише три новели з цієї збірки – «Сходка», «В хаті Штурми» і «На золотих богів». В них відчуваються нарікання на долю і плач, вони сповнені прагненням до боротьби «за кров братів і волю нашу», за наділену революцією землю і погорілі села, сповнені руху у бік червоного шляху революції. Книга Григорія Косинки «На золотих богів» є яскравим зразком імпресіоністських творів, адже у новелах з цієї збірки майже немає сюжету, розповідь ведеться фрагментами, а композиція й зовсім відсутня. Чітко виражена лише гра кольорів.
Григорій Косинка завжди прагнув до неповторності. Прикладом його намагань ніколи себе не дублювати і при цьому показувати усю розмаїтість життя українців після Жовтневої революції 1917 року, розмаїтість людських характерів і відносин, була уся його творчість.
У 1926 році булу опублікована новела Г. Косинки «Політика», яка стала переломною у творчості письменника, осмисленні ним духовного зростання людини і революційної дійсності.
Для подальшого створення правдивих образів новеліст майже проникає у людську душу, а на останньому етапі своєї творчості письменник досягає драматичної напруги завдяки драматизації життя персонажів. В останніх творах відчувається, що письменник дійшов своєї сили і зросту як у художній творчості, так і у суспільному розвитку загалом.
Лише п’ятнадцять років Григорій Косинка працював на літературній ниві, але залишив нам вагому творчу спадщину. Колись М. Рильський оцінив першу збірку Г. Косинки як початок «епохи революції». Новеліст повністю виправдав ці сподівання. Новели цього письменника – це великі яскраві епізоди, вихоплені з життя звичайного українського села. Автор настільки промовисто будує розповідь, що читач не тільки чує, а й бачить усе, що відбувається у творі. Новели Г. Косинки – це відображення не вражень і скороминучих фактів, а реальних подій, це розкриття характерів із поглибленим психологізмом і вагомий емоційний підтекст, який своїм корінням сягає фольклорного ґрунту. І це тільки частина неповторних рис творів видатного українського новеліста Григорія Косинки.
