Про державні пісні. Гімн України
Патріотичний вірш «Ще не вмерла Україна» був написаний у 1862 році вченим-народознавцем, поетом і вірним сином України Павлом Чубинським. Не знав і не відав поет, що колись його поезія стане гімном вільної і незалежної держави. Спочатку твір поширювався серед української студентської молоді Києва як підпільна патріотична пісня. На той час інші слов’янські народи вже мали свої власні гімни.
Без усякого сумніву, вірш П. Чубинського виник під впливом національно-визвольного руху українського народу і ідей духовного з’єднання слов’ян. Цікаво, що вперше авторство вірша «Ще не вмерла Україна» було присвоєно Т. Г. Шевченку. А коли стало відомо ім’я справжнього автора, його одразу ж заслали у Архангельську губернію.
У друкованому вигляді вірш П. Чубинського вперше з’явився у 1863 році у літературному журналі «Мета», а в середині шістдесятих років він був покладений на музику, яку написав талановитий композитор, один із активістів культурного і духовного життя Західної України Михайло Вербицький.
Озвучений вірш «Ще не вмерла Україна» дуже швидко почав поширюватися як окрема патріотична пісня і набув найбільш широку популярність у західних областях України та серед українців за кордоном, а вже потім окільними шляхами потрапив і до Наддніпрянської України. Цей вірш став символом єдності двох частин країни, розмежованої політичними кордонами, та духовного відродження України.
Нове життя пісні-гімну почалося вже на початку XX століття, коли у 1918 році була створена Незалежна Українська Народна Республіка. У ті роки вірш та музика до нього часто друкувалися в українських та закордонних виданнях. Гімн виконували духові оркестри і хорові колективи під час різноманітних свят. Багато років пісня «Ще не вмерла Україна» була гімном країни лише фактично, а офіційно вона набула державного статусу лише 15 березня 1939 року, коли стала гімном Карпатської України. Та ця держава проіснувала зовсім недовго і після її розгрому угорськими військами пісня «Ще не вмерла Україна» була заборонена до виконання. Так само цей вірш був заборонений і в радянській Україні. Офіційним гімном України з 1 січня 1950 року було затверджено вірш М. Бажана і П. Тичини «Живи, Україно» на музику колективу під керуванням А. Лебединця.
16 липня 1990 року Верховна рада УРСР ухвалила «Декларацію про державний суверенітет України», але питання державної символіки суверенної України тоді залишилося відкритим. 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт про державну незалежність України, та лише через рік, 16 січня 1992 року, вийшов Указ Президії Верховної Ради України «Про державний гімн України». У березні 2003 було схвалено текст гімну, перший куплет якого і приспів були узяти із вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна».
Дуже добре, що сьогодні воскресли, відродилися національні українські символи, бо це є свідченням духовного і культурного відродження нації. На сьогодні в Конституції України закріплено атрибути української державності – жовто-блакитний прапор, тризуб і гімн. Отже тепер нашій країні треба лише остаточно визначитись як Батьківщині окремого великого повноцінного народу, який має не тільки власні державні символи, але й власну мову, історію і культуру.
Останнім часом досить часто звучать слова про досконалість нашого національного гімну і навіть його шкідливість для іміджу України. Безумовно, за часи, які пройшли з моменту написання, вірш зазнав досить багато змін, але його визвольний, волелюбний і патріотичний сенс залишився незмінним. Тому гімн України живе й буде жити далі, адже він учасник і свідок боротьби українського народу за суверенну державу, адже вірш був частиною трагічної і героїчної долі наших предків і є невід’ємною частиною нашої історії:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Можливо, в майбутньому в нашій країні буде прийнято новий гімн, який відображатиме наше сучасне життя. Але українці завжди будуть пам’ятати перший гімн незалежної Батьківщини – хорал «Ще не вмерла Україна», створений митцями Галичини і Наддніпрянщини, пісенний твір, який більше століття окрилював наших співвітчизників на боротьбу за свою свободу і незалежність рідної країни.
Без усякого сумніву, вірш П. Чубинського виник під впливом національно-визвольного руху українського народу і ідей духовного з’єднання слов’ян. Цікаво, що вперше авторство вірша «Ще не вмерла Україна» було присвоєно Т. Г. Шевченку. А коли стало відомо ім’я справжнього автора, його одразу ж заслали у Архангельську губернію.
У друкованому вигляді вірш П. Чубинського вперше з’явився у 1863 році у літературному журналі «Мета», а в середині шістдесятих років він був покладений на музику, яку написав талановитий композитор, один із активістів культурного і духовного життя Західної України Михайло Вербицький.
Озвучений вірш «Ще не вмерла Україна» дуже швидко почав поширюватися як окрема патріотична пісня і набув найбільш широку популярність у західних областях України та серед українців за кордоном, а вже потім окільними шляхами потрапив і до Наддніпрянської України. Цей вірш став символом єдності двох частин країни, розмежованої політичними кордонами, та духовного відродження України.
Нове життя пісні-гімну почалося вже на початку XX століття, коли у 1918 році була створена Незалежна Українська Народна Республіка. У ті роки вірш та музика до нього часто друкувалися в українських та закордонних виданнях. Гімн виконували духові оркестри і хорові колективи під час різноманітних свят. Багато років пісня «Ще не вмерла Україна» була гімном країни лише фактично, а офіційно вона набула державного статусу лише 15 березня 1939 року, коли стала гімном Карпатської України. Та ця держава проіснувала зовсім недовго і після її розгрому угорськими військами пісня «Ще не вмерла Україна» була заборонена до виконання. Так само цей вірш був заборонений і в радянській Україні. Офіційним гімном України з 1 січня 1950 року було затверджено вірш М. Бажана і П. Тичини «Живи, Україно» на музику колективу під керуванням А. Лебединця.
16 липня 1990 року Верховна рада УРСР ухвалила «Декларацію про державний суверенітет України», але питання державної символіки суверенної України тоді залишилося відкритим. 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт про державну незалежність України, та лише через рік, 16 січня 1992 року, вийшов Указ Президії Верховної Ради України «Про державний гімн України». У березні 2003 було схвалено текст гімну, перший куплет якого і приспів були узяти із вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна».
Дуже добре, що сьогодні воскресли, відродилися національні українські символи, бо це є свідченням духовного і культурного відродження нації. На сьогодні в Конституції України закріплено атрибути української державності – жовто-блакитний прапор, тризуб і гімн. Отже тепер нашій країні треба лише остаточно визначитись як Батьківщині окремого великого повноцінного народу, який має не тільки власні державні символи, але й власну мову, історію і культуру.
Останнім часом досить часто звучать слова про досконалість нашого національного гімну і навіть його шкідливість для іміджу України. Безумовно, за часи, які пройшли з моменту написання, вірш зазнав досить багато змін, але його визвольний, волелюбний і патріотичний сенс залишився незмінним. Тому гімн України живе й буде жити далі, адже він учасник і свідок боротьби українського народу за суверенну державу, адже вірш був частиною трагічної і героїчної долі наших предків і є невід’ємною частиною нашої історії:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Можливо, в майбутньому в нашій країні буде прийнято новий гімн, який відображатиме наше сучасне життя. Але українці завжди будуть пам’ятати перший гімн незалежної Батьківщини – хорал «Ще не вмерла Україна», створений митцями Галичини і Наддніпрянщини, пісенний твір, який більше століття окрилював наших співвітчизників на боротьбу за свою свободу і незалежність рідної країни.
