Що реальне, а що фантастичне у повісті «Конотопська відьма»
Багато прикладів використання фантастики, як помічника автора в художній виразності, провідника його думки, знає світова література. Наприклад такі твори, як «Ніс» Гоголя, «Портрет Доріана Грея» Оскара Уальда, «Історія одного міста» Салтикова-Щедрина. Цей напрям в українській літературі започаткував Г.Ф.Квітка-Основ’яненко в повісті «Конотопська відьма».
І насправді фантастичні, дивні події відбуваються в чудовому містечку Конотопі.То конотопський сотник пан Забрьоха наче птах літає під небесами, то не хоче тонути в річці Явдоха Зубиха, хоч на неї навісили двадцять пудів, то хорунжівна Олена підступно змінює своє рішення, то кудись поділися вікна та двері в хаті, не пускаючи до вінчання Микиту Уласовича. Ось до чого привело відьмовське чаклування!
Але не жахається, не сумує читач, упізнавши про такі страшні події, які були викликані потойбічними силами, бо інтонація і мова письменника залишаються глузливими і насмішкуватими. Приходять на розум слова Микити Уласовича про писаря Пістряка: «..Нехай, — каже, — чи не проспиться, бо він часто химери гонить…»
Чому ж читач сміється разом з Квіткою-Основ’яненком з персонажів повісті , чому у нього залишається таке враження? Тому, що автор, як справжній майстер художнього слова, зумів вдало поєднати фантастику з реальністю, він використав фантастичні елементи з конкретною метою, зробивши їх комічним засобом.
Фантастика і реальність – дует, у якому головний голос належить реальності. Цілком реалістичним твором можна вважати повість «Конотопська відьма». Автор використовує фантастику як сатиричний засіб. Ніяк не зрозуміти де більше «химери»: у голові у Прокопа Ригоровича, який не може інакше полічити козаків після «глумленія пиянственного», як тільки на довжезній хворостині, чи в тому, що Явдоха Зубиха терпить кару і не кричить. І ці «химери» чи не відбуваються насамперед у головах пана писаря чи пана сотника. І чого більше: інтриги Ригоровича чи чаклування Явдохи, в тому що Забрьоха одружився з Солохою?
Але письменник цю загадку віддає на розсуд читачам, він навіть не стверджує, що причиною всьому є чаклування. Письменник, розповідаючи про Явдоху -«кацунку ханаанськую»,про її випробування на воді, не бере на себе відповідальності за правдивість цих подій:«Боживсь той чоловік, що мені про се розказував, а хто й казав, коли знаєте, Йохим Хвайда, що позаторік вмер…»
У повісті дійсно є незвичайні події, які не можливо ніяк пояснити: раптом, як «птах якийсь заморський» злетів пан сотник, налякав і жінок, і дітей, і старих примусив жахатися та плюватися. Але читачеві все одно чомусь не страшно. Бо він сміється разом з автором з Микити.
Не вистачало письменнику розповісти про, те, що пан Забрьоха не знає «ліків більш тридцяти», а тільки вміє підписувати, що називає всі папери «лепортами» і може їх підписати сторч. Що вірить у відьом сотник «прехраброї конотопської сотні» і вважає важливішою, ніж наказ полковника, боротьбу з ними. Не вміє він ні якої ради собі дати,ні посвататись без писаря Пістряка. Але замало було цього автору, він вирішив примусити Забрьоху літати та просити пити! Усім зрозуміло, що письменник глузує з Микити. Та і використані при цьому мовні засоби свідчать про це:«…як пан Забрьоха, мов птах який заморський летить попід небесами: руками бовта, мов крилами, черкеска йому роздувається, ногами дрига, шаровари налужились, сам употів…». Старій Льознисі він нагадує ворону, а писар вважає, що сотник полетів «як гусак». І що бачать в цій незвичайній події письменник та читач? Тільки глузування та сміх!
А що до різних «химер», які з’являються в голові Прокопа Ригоровича? Весь час з ним відбуваються якісь дивні події і це ще до появи відьми Явдохи: то поки писар входить в хату, кудись тіка один козак, і скільки не повертається Ригорович знов на двір, а той козак все тіка! Тому чомусь і не дивно, що рано-вранці такий чоловік і не міг знайти дверей в хаті, вони втекли та ще й разом з вікнами!
Так що можна стверджувати, що повість є цілком реалістичною і елементи фантастики, які присутні в повісті, дуже майстерно використані письменником, як сатиричний засіб. Епізоди фантастики лише підтверджують безглуздя перебування на посаді сотника такої людини, як Микита Уласович. Але і тут Квітка-Основ’яненко нічого не видумує, він спирається на реальне життя: на народні забобони і вірування. Бо тільки відьмовким чаклуванням можна було пояснити всі незвичайні події, навіть ту, що сотником в Конотопі був дурний та недалекий Микита Уласович Забрьоха. Тому письменник і дав таку назву своїй повісті – «Конотопська відьма».
І насправді фантастичні, дивні події відбуваються в чудовому містечку Конотопі.То конотопський сотник пан Забрьоха наче птах літає під небесами, то не хоче тонути в річці Явдоха Зубиха, хоч на неї навісили двадцять пудів, то хорунжівна Олена підступно змінює своє рішення, то кудись поділися вікна та двері в хаті, не пускаючи до вінчання Микиту Уласовича. Ось до чого привело відьмовське чаклування!
Але не жахається, не сумує читач, упізнавши про такі страшні події, які були викликані потойбічними силами, бо інтонація і мова письменника залишаються глузливими і насмішкуватими. Приходять на розум слова Микити Уласовича про писаря Пістряка: «..Нехай, — каже, — чи не проспиться, бо він часто химери гонить…»
Чому ж читач сміється разом з Квіткою-Основ’яненком з персонажів повісті , чому у нього залишається таке враження? Тому, що автор, як справжній майстер художнього слова, зумів вдало поєднати фантастику з реальністю, він використав фантастичні елементи з конкретною метою, зробивши їх комічним засобом.
Фантастика і реальність – дует, у якому головний голос належить реальності. Цілком реалістичним твором можна вважати повість «Конотопська відьма». Автор використовує фантастику як сатиричний засіб. Ніяк не зрозуміти де більше «химери»: у голові у Прокопа Ригоровича, який не може інакше полічити козаків після «глумленія пиянственного», як тільки на довжезній хворостині, чи в тому, що Явдоха Зубиха терпить кару і не кричить. І ці «химери» чи не відбуваються насамперед у головах пана писаря чи пана сотника. І чого більше: інтриги Ригоровича чи чаклування Явдохи, в тому що Забрьоха одружився з Солохою?
Але письменник цю загадку віддає на розсуд читачам, він навіть не стверджує, що причиною всьому є чаклування. Письменник, розповідаючи про Явдоху -«кацунку ханаанськую»,про її випробування на воді, не бере на себе відповідальності за правдивість цих подій:«Боживсь той чоловік, що мені про се розказував, а хто й казав, коли знаєте, Йохим Хвайда, що позаторік вмер…»
У повісті дійсно є незвичайні події, які не можливо ніяк пояснити: раптом, як «птах якийсь заморський» злетів пан сотник, налякав і жінок, і дітей, і старих примусив жахатися та плюватися. Але читачеві все одно чомусь не страшно. Бо він сміється разом з автором з Микити.
Не вистачало письменнику розповісти про, те, що пан Забрьоха не знає «ліків більш тридцяти», а тільки вміє підписувати, що називає всі папери «лепортами» і може їх підписати сторч. Що вірить у відьом сотник «прехраброї конотопської сотні» і вважає важливішою, ніж наказ полковника, боротьбу з ними. Не вміє він ні якої ради собі дати,ні посвататись без писаря Пістряка. Але замало було цього автору, він вирішив примусити Забрьоху літати та просити пити! Усім зрозуміло, що письменник глузує з Микити. Та і використані при цьому мовні засоби свідчать про це:«…як пан Забрьоха, мов птах який заморський летить попід небесами: руками бовта, мов крилами, черкеска йому роздувається, ногами дрига, шаровари налужились, сам употів…». Старій Льознисі він нагадує ворону, а писар вважає, що сотник полетів «як гусак». І що бачать в цій незвичайній події письменник та читач? Тільки глузування та сміх!
А що до різних «химер», які з’являються в голові Прокопа Ригоровича? Весь час з ним відбуваються якісь дивні події і це ще до появи відьми Явдохи: то поки писар входить в хату, кудись тіка один козак, і скільки не повертається Ригорович знов на двір, а той козак все тіка! Тому чомусь і не дивно, що рано-вранці такий чоловік і не міг знайти дверей в хаті, вони втекли та ще й разом з вікнами!
Так що можна стверджувати, що повість є цілком реалістичною і елементи фантастики, які присутні в повісті, дуже майстерно використані письменником, як сатиричний засіб. Епізоди фантастики лише підтверджують безглуздя перебування на посаді сотника такої людини, як Микита Уласович. Але і тут Квітка-Основ’яненко нічого не видумує, він спирається на реальне життя: на народні забобони і вірування. Бо тільки відьмовким чаклуванням можна було пояснити всі незвичайні події, навіть ту, що сотником в Конотопі був дурний та недалекий Микита Уласович Забрьоха. Тому письменник і дав таку назву своїй повісті – «Конотопська відьма».
