Моє враження після ознайомлення з творчістю Олександра Олеся
Олександра Олеся часто порівнюють з Гейне та іншими найвизначнішими ліриками світової літератури. В українську літературу Олесь увійшов уже своєю першою збіркою віршів «З журбою радість обнялась», ставши після цього королем української поезії.
У творчості Олеся завжди йдуть поруч журба і радість, щастя й муки, смерть і воскресіння, рабство й воля, плач і сміх, день і ніч. І повсякчас між ними точиться запекла боротьба. Поет це знає, але не може збагнути, хто в цій боротьбі переможе.
Це гостре відчуття контрастів у житті й природі спостерігаємо не тільки в першій збірці Олеся, а й у всій його творчості. Серед таких контрастів і розцвіли його безсмертні «Айстри», які натхненно вірили в чудову казку, а суперечностей між мріями та жорстокою дійсністю вони не витримали. «Айстри» були написані 1905 р. під впливом тодішніх революційних подій та розчарувань і реакції після них. Цим твором О. Олесь закликав свій народ не втрачати надії, вірити в перемогу сонця над темрявою, справедливістю на жорстокістю.
Поет вірить у щасливе майбутнє рідного народу. Але за кращу долю потрібно боротися.
Громадські мотиви в ліриці Олеся нерозривно переплетені з особистими. Виразно бринить мотив шукання власного щастя, подолання перешкод на шляху до нього. Життєві негаразди породжують зневір’я й почуття самотності.
Високе завдання ставить перед собою митець – бути поетом-громадянином, носієм і провісником національно-визвольних ідей.
Сучасники журбу й зневіру Олеся сприймали як щось минуще, нетривале, бо на зміну відчаю й безсиллю в творах поета завжди приходили молода життєздатність і наснага.
Видатного поета ніколи не полишали думки про свій народ. З часом біль О. Олеся за гірку долю свого народу переходить у біль за весь світ, за всіх, що свідчить про глибокий гуманізм.
Де б не перебувава поет, муза його завжди таврувала зло й неправду, раділа з перемоги добра і справедливості, оспівувала красу життя, кликала до бою.
У творчості Олеся завжди йдуть поруч журба і радість, щастя й муки, смерть і воскресіння, рабство й воля, плач і сміх, день і ніч. І повсякчас між ними точиться запекла боротьба. Поет це знає, але не може збагнути, хто в цій боротьбі переможе.
Це гостре відчуття контрастів у житті й природі спостерігаємо не тільки в першій збірці Олеся, а й у всій його творчості. Серед таких контрастів і розцвіли його безсмертні «Айстри», які натхненно вірили в чудову казку, а суперечностей між мріями та жорстокою дійсністю вони не витримали. «Айстри» були написані 1905 р. під впливом тодішніх революційних подій та розчарувань і реакції після них. Цим твором О. Олесь закликав свій народ не втрачати надії, вірити в перемогу сонця над темрявою, справедливістю на жорстокістю.
Поет вірить у щасливе майбутнє рідного народу. Але за кращу долю потрібно боротися.
Громадські мотиви в ліриці Олеся нерозривно переплетені з особистими. Виразно бринить мотив шукання власного щастя, подолання перешкод на шляху до нього. Життєві негаразди породжують зневір’я й почуття самотності.
Високе завдання ставить перед собою митець – бути поетом-громадянином, носієм і провісником національно-визвольних ідей.
Сучасники журбу й зневіру Олеся сприймали як щось минуще, нетривале, бо на зміну відчаю й безсиллю в творах поета завжди приходили молода життєздатність і наснага.
Видатного поета ніколи не полишали думки про свій народ. З часом біль О. Олеся за гірку долю свого народу переходить у біль за весь світ, за всіх, що свідчить про глибокий гуманізм.
Де б не перебувава поет, муза його завжди таврувала зло й неправду, раділа з перемоги добра і справедливості, оспівувала красу життя, кликала до бою.
