Мій обов’язок перед природою
Мій обов’язок перед природою… Чим більше я роздумую над цим питанням, тим більше починаю обурюватись тією ситуацією, яка склалась. Я не страждаю надмірною пихатістю та егоїзмом, тож позиція більшості суспільства, що природа – це лише засіб для задоволення наших «царських» потреб, є для мене дійсно неприйнятною.
На мою думку, у кожного з нас є навіть декілька обов’язків, кілька моральних боргів перед природою. По-перше, таким обов’язком має стати зміна ставлення до навколишнього середовища: із загарбницько-використовувального воно має стати вдячно-споживальним. Справді, люди звикли ставитись до дерев, озер та усього живого так, наче це їхня власність, а треба сприймати кожен дар природи із величезною вдячністю.
По-друге, таким обов’язком мають стати роздуми над перспективами та внесок у те, аби майбутнє у природи (а також і в нас, оскільки без природи ми – ніщо!) було безхмарним. Кілька років тому у соціальних мережах можна було часто зустріти жарт про те, що колись людям доведеться купувати кисень, адже повітря стане надто загазованим та непридатним для споживання. Так, це був жарт, такий собі «чорний» гумор. Мені було зовсім не смішно, коли позавчора я прочитала новину про те, що мешканці Китаю починають купувати кисневі балони, оскільки без них пересуватись столицею вже майже неможливо. Перспектива вимальовується невтішна, чи не так?
На щастя, все ще можна змінити на краще, варто лише почати думати не про себе та власну кишеню, а й про навколишнє середовище та майбутнє. Гадаю, в цьому й полягає наш головний обов’язок перед природою!
На мою думку, у кожного з нас є навіть декілька обов’язків, кілька моральних боргів перед природою. По-перше, таким обов’язком має стати зміна ставлення до навколишнього середовища: із загарбницько-використовувального воно має стати вдячно-споживальним. Справді, люди звикли ставитись до дерев, озер та усього живого так, наче це їхня власність, а треба сприймати кожен дар природи із величезною вдячністю.
По-друге, таким обов’язком мають стати роздуми над перспективами та внесок у те, аби майбутнє у природи (а також і в нас, оскільки без природи ми – ніщо!) було безхмарним. Кілька років тому у соціальних мережах можна було часто зустріти жарт про те, що колись людям доведеться купувати кисень, адже повітря стане надто загазованим та непридатним для споживання. Так, це був жарт, такий собі «чорний» гумор. Мені було зовсім не смішно, коли позавчора я прочитала новину про те, що мешканці Китаю починають купувати кисневі балони, оскільки без них пересуватись столицею вже майже неможливо. Перспектива вимальовується невтішна, чи не так?
На щастя, все ще можна змінити на краще, варто лише почати думати не про себе та власну кишеню, а й про навколишнє середовище та майбутнє. Гадаю, в цьому й полягає наш головний обов’язок перед природою!
