Образ Жульєна Сореля у романі Стендаля «Червоне та чорне»
Жульєн Сорель – це невисокий парубок років вісімнадцяти-дев’ятнадцяти, син теслі. В його родині усі широкоплечі, ставні, дужі, а він маленький та худенький. Його брати і батько ненавидять його, а він, в свою чергу, ненавидить їх. Священик місцевої церкви навчив його грамоті і Жульєн вивчив латинську мову і займається самоосвітою, читаючи книжки. Завдяки цьому він і потрапив у будинок Реналь, де геть усі дивувалися, як йому вдалося вивчити Біблію. Може, він і мав колись якісь людські позитивні якості на кшталт людяності, щирості, доброти, взаємодопомоги, але під кінець роману усе хороше в нього всередині зотліло до тла (якщо взагалі в нього було колись в душі щось хороше). Знаєте, зараз пригадую роман і Сореля а нічого хорошого, ніякої правильної, щирої дії по відношенню до його найближчого оточення я не пам’ятаю, на гадку мені спадає лише ницість, брехня, ненависть, хтивість, обман… я розумію його просте людське бажання жити добре, дорого, з розмахом, не рахувати копійки, не думати про голод, холод, бідність, але ж не йти заради цього по людським головам! Все має здобуватись чесним шляхом, лише тоді воно має справжню вартість. Скільком людям він зіпсував життя! Родині Реналь, родині де ла Моль та ще десяткам людей. Я завжди виправдовую людей, маю таку дитячу та наївну звичку, та тут виправдання не можу знайти, скільки б не намагалася це зробити.
«Тримати Матильду в постійному страху!» – це була його настанова щодо Матильди, та навіщо ускладнювати життя собі й псувати його іншим?! Невже не ліпше просто жити, саморозвиватись, самовдосконалюватись, читати, подорожувати, створити сім’ю чи зробити якесь шалене відкриття – полетіти разом з братами Райт у першому літаку, винайти щось, аби полегшити життя собі та людям?
В кінці роману Жульєн поводить себе якось пафосно (промова в залі суду), йому важливою є думка оточення. Але… він геть байдужий цим людям, тож якою була його мета? Невже ці жертви вартували цього?
«Тримати Матильду в постійному страху!» – це була його настанова щодо Матильди, та навіщо ускладнювати життя собі й псувати його іншим?! Невже не ліпше просто жити, саморозвиватись, самовдосконалюватись, читати, подорожувати, створити сім’ю чи зробити якесь шалене відкриття – полетіти разом з братами Райт у першому літаку, винайти щось, аби полегшити життя собі та людям?
В кінці роману Жульєн поводить себе якось пафосно (промова в залі суду), йому важливою є думка оточення. Але… він геть байдужий цим людям, тож якою була його мета? Невже ці жертви вартували цього?
