Історичне значення творчості Шевченка
Історія ходить по колу. Лише життя – то пряма лінія. Мова творить не просто поетів, мова творить митців. Творить людину, душа якої піймана в лещата світу, але рветься до джерел, у постійному русі до витоків.
Слабку душу має людина і шукає захисту. А хто захистить нас від зла, порятує і виведе на пряму стежку, заспокоїть і віддасть останній шматочок хліба чи частку душі, хто не відвернеться від нас, навіть якщо ми тричі переступили потаємну межі і тричі вчинили злочин, хто як не мати? Земля – мати – жіноче начало. Жінка – центральний образ «Кобзаря». Жінка – мати з малим дитяточком своїм, дівчина-тополя, що вітер гойдає; Україна – в неволі, в кайданах. Корені Всесвіту, народу, людини, душі:
Світ зосереджений на собі, кожний існує окремо:
Якби з ким сісти, хліба з’їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий…
Тому і лежимо в домовині, у Великому Льосі, бо залишилася лише шашіль, що дерево точить. Через нікчемність душ гинуть ідеї. Через тих, хто не усвідомлює, не хоче, не може, лицемірить. І не знають ті три душі, що сидять на хресті, чому їх у рай не пускають. Згадаймо, ці три душі і три ворони ніби стоять на одному щаблі. То хто ж завдає більше шкоди, – той, хто споконвіку є Злом, чи той, хто не знає себе, квіткою без коренів в’яне? Прийти до основи, тільки тоді матимеш силу. Нехай ти тричі кращий за інших, розумніший, талановитіший, нехай ти найсправедливіший борець проти неправди, ти – ніщо, бо немає в тебе основи. Махай руками і кричи, що це брехня, дорога все одно єдина. Може, когось таке життя і задовольняє…
«У всякого своя доля і свій шлях широкий». Тільки серце відчує порожнечу. А душа полетить десь світом незнаним – дошукуватись. Може, знайде?
Слабку душу має людина і шукає захисту. А хто захистить нас від зла, порятує і виведе на пряму стежку, заспокоїть і віддасть останній шматочок хліба чи частку душі, хто не відвернеться від нас, навіть якщо ми тричі переступили потаємну межі і тричі вчинили злочин, хто як не мати? Земля – мати – жіноче начало. Жінка – центральний образ «Кобзаря». Жінка – мати з малим дитяточком своїм, дівчина-тополя, що вітер гойдає; Україна – в неволі, в кайданах. Корені Всесвіту, народу, людини, душі:
Світ зосереджений на собі, кожний існує окремо:
Якби з ким сісти, хліба з’їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий…
Тому і лежимо в домовині, у Великому Льосі, бо залишилася лише шашіль, що дерево точить. Через нікчемність душ гинуть ідеї. Через тих, хто не усвідомлює, не хоче, не може, лицемірить. І не знають ті три душі, що сидять на хресті, чому їх у рай не пускають. Згадаймо, ці три душі і три ворони ніби стоять на одному щаблі. То хто ж завдає більше шкоди, – той, хто споконвіку є Злом, чи той, хто не знає себе, квіткою без коренів в’яне? Прийти до основи, тільки тоді матимеш силу. Нехай ти тричі кращий за інших, розумніший, талановитіший, нехай ти найсправедливіший борець проти неправди, ти – ніщо, бо немає в тебе основи. Махай руками і кричи, що це брехня, дорога все одно єдина. Може, когось таке життя і задовольняє…
«У всякого своя доля і свій шлях широкий». Тільки серце відчує порожнечу. А душа полетить десь світом незнаним – дошукуватись. Може, знайде?
