Творчість письменників ХХ століття та ідея праці
Разом із урядом УНР, першим автономним урядом України, багато письменників незабаром емігрували за кордон, де й померли, не побачивши в революціях здійснення свого ідеалу – ідеалу вільної праці на вільній землі.
Тема праці, тема трудівника посідала помітне місце в літературі радянського періоду. Про робітників колгоспного виробництва і робітничий клас писали Михайло Стельмах і Олесь Гончар, Юрій Мушкетик і С. Плачинда, Дмитро Павличко і Ліна Костенко. Усі вони славили людський труд – джерело життя на землі.
Але часто на догоду керівній партії трудове селянство називали високими словами – Антеями і Мадоннами – та не було там життєвої правди. Адже люди в колгоспі жили не краще ніж колишні кріпаки.
Сьогодні Україна будує свою незалежність, державність, утверджує суверенність, і нам, представникам її молодого покоління, є до чого докласти свою творчу працю. Не шкодуймо своїх сил, свого таланту і навіть життя нашій багатостраждальній Україні-матері. Як високо патріотично звучать і сьогодні слова поета Василя Симоненка, який від імені українця-трудівника проголошує:
Та мушу я іти на рідне поле босим,
І мучити себе й ледачого серпа,
І падати з утоми на покоси,
І спать, обнявши власного снопа.
Бо нива ця – моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
Мене на ниву батьківську веде…
Не готуймо себе до легкого життя, не біймося праці – адже вона єдина зможе нас підняти до високого звання Людини і вивести нашу Україну до розквіту і доброї слави.
Тема праці, тема трудівника посідала помітне місце в літературі радянського періоду. Про робітників колгоспного виробництва і робітничий клас писали Михайло Стельмах і Олесь Гончар, Юрій Мушкетик і С. Плачинда, Дмитро Павличко і Ліна Костенко. Усі вони славили людський труд – джерело життя на землі.
Але часто на догоду керівній партії трудове селянство називали високими словами – Антеями і Мадоннами – та не було там життєвої правди. Адже люди в колгоспі жили не краще ніж колишні кріпаки.
Сьогодні Україна будує свою незалежність, державність, утверджує суверенність, і нам, представникам її молодого покоління, є до чого докласти свою творчу працю. Не шкодуймо своїх сил, свого таланту і навіть життя нашій багатостраждальній Україні-матері. Як високо патріотично звучать і сьогодні слова поета Василя Симоненка, який від імені українця-трудівника проголошує:
Та мушу я іти на рідне поле босим,
І мучити себе й ледачого серпа,
І падати з утоми на покоси,
І спать, обнявши власного снопа.
Бо нива ця – моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
Мене на ниву батьківську веде…
Не готуймо себе до легкого життя, не біймося праці – адже вона єдина зможе нас підняти до високого звання Людини і вивести нашу Україну до розквіту і доброї слави.
