Світогляд людини у творі «Зачарована Десна»

 
Єдність людини із природою, із світлом при народженні – основне, що визначає світогляд цієї людини в майбутньому.
Все жило в очах героя подвійним життям, все, навіть потворне, містило в собі частинку прекрасного. В повісті з’являється образ коней, як образ чогось прекрасного, високого. Красиві, сильні коні, що постають в уяві. Насправді ж вони були худі та коростяні, працювали весь свій вік і помирали за роботою. Так і народ, народ з великою душею, що все своє життя жив у злиднях. Цей народ, що знає труд і мир, щедроти і добро просто не має права жити в нестатках. Батько. Чоловік, з якого можна було писати богів чи апостолів чи просто сіячів, людина з великими дужими роботящими руками та розумними сірими очима, чоловік незвичайний – «Скільки крилось у ньому багатства», ненавидячи злиденне життя і неспроможний жити інакше, топив свою тугу в склянці горілки. Мати, яка поховала 12 дітей, знедолена, що кляла все життя батька, діда й бабу, що занапастили її життя, втілення жіночої долі, українська жінка, і вона прекрасна, бо прекрасна в неї душа і роботящі руки. В народі кажуть, що у поганої людини нічого не росте. «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість, – любила проказувати матір». І мати, і батько, і дід, що схожий на Бога, на доброго духа, і зла прабаба, усі вони складають єдиний образ народу, того народу, складовою частиною якого так гостро відчуває себе Довженко.
Але в світлі спогади закрадається якась гіркота і сум. І чи не тому звертається Довженко до світлих криниць дитинства, що дійсність та люди, а особливо система, жорстоко покарали його. «Зачарована Десна» – це втеча від дійсності в сонячний світ дитинства, це джерело наснаги для поета.
І чи не в тому причина бездуховності нашої, що не повертаємось до своїх коренів, що хочемо зірки хапати з небес, а нахилитися і побачити зірку в калюжі не вміємо. «Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли обертаючись до найдорожчих джерел, дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людського суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний».
Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы