Герой кіноповісті «Україна в огні», який справив на мене найглибше враження
Кіноповість відомого драматурга і письменника О. Довженка «Україна в огні» є багатопроблемним і багатоплановим твором. Звернення автора до загальнолюдських цінностей і моральних проблем робить цей твір хвилюючим і близьким для всіх поколінь, в тому числі і для сучасного.
У кіноповісті найбільш складним і найбільш цікавим для мене є образ Олесі Запорожець. Цю героїню письменник наділив найкращими рисами української дівчини: «Тиха, без єдиної хмаринки на чолі, майстерниця квітів, чарівних вишивок і пісень, вона не була звичайною дівчиною. Вона була красива і чепурна. Олесею пишалася вся округа. Бувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилося ні одній припудреній артистці з орденами. А вишивки Олесі висіли на стінах під склом в європейських музеях: в Лондоні, в музеї Альберт-Вікторія, в Парижі, в Мюнхені і Нью-Йорку, хоч вона про це й не знала. Мати її учила всьому. Була Олеся тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом. Легковажні хлопці трохи соромились Олесі, вважаючи її за горду і неприступну…».
Ця неприступна, бездоганно вихована, горда дівчина, під загрозою наруги, відчуваючи, що незабаром опиниться в окупації, зважується «на крок нечуваний, небачений ні в її селі ніколи, ні в усім її народі». Щоб не дістатися ворогові, вона пропонує незнайомому радянському солдатові, який відступав з останніми військами, переночувати і стати її чоловіком. Чи був у дівчини інший вибір? Можливо і був, але для себе особисто вона не бачила його. Тому, хоча вчинок Олесі і не відповідає народній моралі, я можу зрозуміти його. Адже це – своєрідний порив патріотизму, який свідчив про велику ненависть дівчини до фашистських загарбників.
Життя Олесі під час Великої Вітчизняної війни не милувало дівчину. Волею трагічних обставин її занесли до списку тих, кого німці планували відправити до Німеччини на каторжні роботи. Олеся навіть кілька разів тікала з дороги, але кожен раз виявлявся невдалим. Олеся пережила за часи війни багато чого: і наругу поліцаїв, і знущання загарбників, і приниження. Але вона не втрачала віру у своє призначення і в необхідність вижити, вистояти. Олеся казала Христі: «Ми жінки, Христе. Ми матері нашого народу. Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівся народ». В цих словах відчувається велика мудрість української дівчини, яку вона успадкувала від своїх славетних пращурів.
Я вважаю, що письменник навмисно не зображує Олесю Запорожець в активній боротьбі з фашистськими загарбниками, навмисно не висвітлює її героїчних вчинків. Мабуть, в цьому і є глибока гуманістична спрямованість кіноповісті «Україна в огні», мабуть саме цим мене і вразив образ Олесі Запорожець, в якому автор втілив свій ідеал і поетичну душу України.
У кіноповісті найбільш складним і найбільш цікавим для мене є образ Олесі Запорожець. Цю героїню письменник наділив найкращими рисами української дівчини: «Тиха, без єдиної хмаринки на чолі, майстерниця квітів, чарівних вишивок і пісень, вона не була звичайною дівчиною. Вона була красива і чепурна. Олесею пишалася вся округа. Бувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилося ні одній припудреній артистці з орденами. А вишивки Олесі висіли на стінах під склом в європейських музеях: в Лондоні, в музеї Альберт-Вікторія, в Парижі, в Мюнхені і Нью-Йорку, хоч вона про це й не знала. Мати її учила всьому. Була Олеся тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом. Легковажні хлопці трохи соромились Олесі, вважаючи її за горду і неприступну…».
Ця неприступна, бездоганно вихована, горда дівчина, під загрозою наруги, відчуваючи, що незабаром опиниться в окупації, зважується «на крок нечуваний, небачений ні в її селі ніколи, ні в усім її народі». Щоб не дістатися ворогові, вона пропонує незнайомому радянському солдатові, який відступав з останніми військами, переночувати і стати її чоловіком. Чи був у дівчини інший вибір? Можливо і був, але для себе особисто вона не бачила його. Тому, хоча вчинок Олесі і не відповідає народній моралі, я можу зрозуміти його. Адже це – своєрідний порив патріотизму, який свідчив про велику ненависть дівчини до фашистських загарбників.
Життя Олесі під час Великої Вітчизняної війни не милувало дівчину. Волею трагічних обставин її занесли до списку тих, кого німці планували відправити до Німеччини на каторжні роботи. Олеся навіть кілька разів тікала з дороги, але кожен раз виявлявся невдалим. Олеся пережила за часи війни багато чого: і наругу поліцаїв, і знущання загарбників, і приниження. Але вона не втрачала віру у своє призначення і в необхідність вижити, вистояти. Олеся казала Христі: «Ми жінки, Христе. Ми матері нашого народу. Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівся народ». В цих словах відчувається велика мудрість української дівчини, яку вона успадкувала від своїх славетних пращурів.
Я вважаю, що письменник навмисно не зображує Олесю Запорожець в активній боротьбі з фашистськими загарбниками, навмисно не висвітлює її героїчних вчинків. Мабуть, в цьому і є глибока гуманістична спрямованість кіноповісті «Україна в огні», мабуть саме цим мене і вразив образ Олесі Запорожець, в якому автор втілив свій ідеал і поетичну душу України.
