Образи у творах Євгена Маланюка
Найбільшою проблемою для України є її діти. Тому наступним важливим мотивом для Євгена Маланюка стає мотив кволої нації, нації, не здатної стати ланкою, що з’єднувала б Бога і Україну. Цей мотив проходить через велику кількість віршів. Так само, як рідко зустрічаємо у творах поета слово «Україна», так же рідко зустрічаємо «українець».
Десь мудрим сном в архівах спали книги,
Ми ж з них хіба палили цигарки
Парусини, а напівпеченіги –
Наш навіть сміх був хмурий і гіркий («Псалми степу»)
Звідціль черкаська твоя малость
І рабська кров твоя звідціль.
І діти мов дурні курчата,
І сліз – пісні, й бандури – біль. («Діва-обида»)
Обабіч шляху із Варяг у Греки
Ще й досі живуть ні варяги, ні греки,
А так собі, еманація, гра –
Дрижить протоплазмою без ядра. («Історіософічне»)
Але не слід забувати, що Маланюк – «трагічний оптиміст». Плачучи над трагедією свого народу, він вірить у свій народ:
Ти не загинеш, мій народе.
Поет вірить і у прихід нової людини:
Бачу їх – високих і русявих,
Зовсім інших, не таких, як ми –
Пристрасників висоти і слави,
Ненависників тюрми і тьми. («Ода до прийдешнього»)
Нова особистість повинна стати провідником. Це людина «варязької сталі», що здатна дати Україні «візантійську мідь». У своїх поезіях Маланюк звертається до багатьох сильних постатей, яким притаманні риси справжніх провідників (Карл ХІІ, Наполеон, король Данило, гетьман Мазепа, Симон Петлюра). Поета хвилює:
Як обернуть рабів в буйтури?
Залізо із землі зачать? (З «Варягів»)
І часто він схиляється до того, що ланкою між Богом і Україною, поки не має провідника і мужньої нації, може стати поет.
Своє життєве і політичне кредо Євген Маланюк втілив у збірці «Стилет і стилос». В цій збірці автор вирішує для себе питання, що є вагомішим – зброя чи перо. Поет – вчорашній воїн – міняє меч на перо, але в його руках стилос перетворюється на стилет.
Так вийшовши з глухого степу,
З зітхань страждальної землі,
Вирізьблюю німий життєпис
На дикім камені століть. («Біографія»)
Десь мудрим сном в архівах спали книги,
Ми ж з них хіба палили цигарки
Парусини, а напівпеченіги –
Наш навіть сміх був хмурий і гіркий («Псалми степу»)
Звідціль черкаська твоя малость
І рабська кров твоя звідціль.
І діти мов дурні курчата,
І сліз – пісні, й бандури – біль. («Діва-обида»)
Обабіч шляху із Варяг у Греки
Ще й досі живуть ні варяги, ні греки,
А так собі, еманація, гра –
Дрижить протоплазмою без ядра. («Історіософічне»)
Але не слід забувати, що Маланюк – «трагічний оптиміст». Плачучи над трагедією свого народу, він вірить у свій народ:
Ти не загинеш, мій народе.
Поет вірить і у прихід нової людини:
Бачу їх – високих і русявих,
Зовсім інших, не таких, як ми –
Пристрасників висоти і слави,
Ненависників тюрми і тьми. («Ода до прийдешнього»)
Нова особистість повинна стати провідником. Це людина «варязької сталі», що здатна дати Україні «візантійську мідь». У своїх поезіях Маланюк звертається до багатьох сильних постатей, яким притаманні риси справжніх провідників (Карл ХІІ, Наполеон, король Данило, гетьман Мазепа, Симон Петлюра). Поета хвилює:
Як обернуть рабів в буйтури?
Залізо із землі зачать? (З «Варягів»)
І часто він схиляється до того, що ланкою між Богом і Україною, поки не має провідника і мужньої нації, може стати поет.
Своє життєве і політичне кредо Євген Маланюк втілив у збірці «Стилет і стилос». В цій збірці автор вирішує для себе питання, що є вагомішим – зброя чи перо. Поет – вчорашній воїн – міняє меч на перо, але в його руках стилос перетворюється на стилет.
Так вийшовши з глухого степу,
З зітхань страждальної землі,
Вирізьблюю німий життєпис
На дикім камені століть. («Біографія»)
