Система образів у творі «Мина Мазайло»
У змалюванні своїх героїв драматург використовує іронію, шарж та гостру сатиру, що дає можливість різко висміяти нігілістичну позицію українського міщанства в питанні національного відродження.
У п’єсі подано ряд яскравих типів, які сягають до національної символіки доби.
В особі головного героя Микола Куліш висміює українських перевертнів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, своєї мови.
Мина Мазайло по-мавпячому намагається копіювати все російське, категорично заперечує все українське і готовий вбити рідного сина, який не дає йому змінити прізвище. Для цього малороса-кар’єриста українізація – це створення з нього провінціала, людини другого сорту. Він прагне стати «порядочним человеком». Кожна дія Мини викликає сміх. Він найняв вчительку Баранову-Козино (образ якої змальовано за допомогою шаржу), щоб та давала уроки «правильних проізношеній». Найбільшим винаходом обивателя Мини є електрична мухобійка. Патронує русифікацію Мазайла тьотя Мотя Розтергуєва із Курська. Чорносотенна тьотя воліє бути «ізнасілованной, нежели українізованной».
З тонкою іронією показано хуторянина-провінціала за поглядами дядька Тараса з Києва, який врешті погоджується із зміною Миною прізвища. Але в словах дядька Тараса звучить пророцтво, що українізація – це спосіб виявлення тих, хто не задовольняє владу.
Осібно стоїть образ представника інтелігенції. Іронічно подано постать комсомольця – філолога Мокія Мазайла. Йому притаманний духовний інфантилізм. Мокій – гордий свого прізвища і громадянства України, не вірить у можливість знищення нації.
Кожна з постатей п’єси має певні ідейно-естетичні функції.
«Мина Мазайло» – класичний зв’язок політичної комедії «дискусійного» жанру. Цим твором Микола Куліш вдало продовжив традиції української комедії, старовинної інтермедії та вертепу.
У п’єсі подано ряд яскравих типів, які сягають до національної символіки доби.
В особі головного героя Микола Куліш висміює українських перевертнів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, своєї мови.
Мина Мазайло по-мавпячому намагається копіювати все російське, категорично заперечує все українське і готовий вбити рідного сина, який не дає йому змінити прізвище. Для цього малороса-кар’єриста українізація – це створення з нього провінціала, людини другого сорту. Він прагне стати «порядочним человеком». Кожна дія Мини викликає сміх. Він найняв вчительку Баранову-Козино (образ якої змальовано за допомогою шаржу), щоб та давала уроки «правильних проізношеній». Найбільшим винаходом обивателя Мини є електрична мухобійка. Патронує русифікацію Мазайла тьотя Мотя Розтергуєва із Курська. Чорносотенна тьотя воліє бути «ізнасілованной, нежели українізованной».
З тонкою іронією показано хуторянина-провінціала за поглядами дядька Тараса з Києва, який врешті погоджується із зміною Миною прізвища. Але в словах дядька Тараса звучить пророцтво, що українізація – це спосіб виявлення тих, хто не задовольняє владу.
Осібно стоїть образ представника інтелігенції. Іронічно подано постать комсомольця – філолога Мокія Мазайла. Йому притаманний духовний інфантилізм. Мокій – гордий свого прізвища і громадянства України, не вірить у можливість знищення нації.
Кожна з постатей п’єси має певні ідейно-естетичні функції.
«Мина Мазайло» – класичний зв’язок політичної комедії «дискусійного» жанру. Цим твором Микола Куліш вдало продовжив традиції української комедії, старовинної інтермедії та вертепу.
