«Син росте швидко, але як-то в бік» (за романом «Справа Артамонових»)

Ціле, як цвіль в погребі, –

М. Горький

Олексій Максимович Горький у романі “Справа Артамонових” показав наростання демократичного руху в Росії. На прикладі родини Артамонових письменник показав, як у надрах капіталізму формується інтелігенція, яка поведе за собою робітників на боротьбу за свої права.

У суперечках Мирона Артамонова з Горіцветовим показані дві політичні лінії, на які хотіли поставити Росію протиборчі сили: західний шлях розвитку і свій особливий, ні на кого не схожий, який врешті-решт переміг.

Парадоксально, але розвалюють капіталістичний стройв Росії вихідці з його надр. Ілля Артамонов, онук і син власників фабрики, не бажає займатися “справою”. Він іде з головою в навчання, читання книжок. Мирон, син Олексія, говорить про брата: “Ілля – один з тих людей, які дивляться на життя крізь книгу і не вміють відрізнити корову від коня”. Але це лише домисли брата. Ілля ж набагато ближче до реального життя, ніж це хочеться визнати Артамонову. Він – соціаліст. Один з тих, хто активно і послідовно розгойдував основи державного устрою Росії, хто привів її до революції.

Мирон Артамонов – прозахідник. Він мріє, що Росія буде розвиватися по західному шляху, а його опонент Горицвіт “стоїть” за самостійний, особливий шлях розвитку. У молодому поколінні немає одностайності. Вони ще сильніше роз’єднані, ніж їхні попередники – батьки.

Яків, молодший син Петра Артамонова, засуджує всіх. Йому смішні політичні претензії брата Мирона, він не схвалює Іллю. Вони смішні і незрозумілі йому. “Краще не думати про тривожне”, – його філософія. Йому здається, що він, “хазяїн, живе в гостях у людей, які працюють на нього, давно живе і набрид їм, вони, нудно помалківая, дивляться на нього так, наче хочуть сказати:” Що ж ти не йдеш? Пора “. Загинув він так само безглуздо, як і жив (пограбованого, його викинули з йде поїзда). Мені здається, що це майже символічно. Його викинули не з поїзда, а з швидко рухається вперед життя, для якої Яків виявився непотрібним, “зайвим”.

Горький показує, що міцно згуртованим, організованим революційним силам в Росії протистояли розводиться, немічні та ліниві демократи. Тому при першому ж натиску існуючий лад звалився.

Зі слів Тихона В’ялова ясно, що Ілля – серед непересічних руйнівників ладу. Петру Артамонову на питання про Іллю колишній двірник відповідає: “Чути – з цими. Треба бути, тому ти і живий, що він – з ними, а то … ”

Але Петру вже не зрозуміти цієї страшної арифметики, коли його власний син, надія і улюбленець, зруйнував “справа життя” батька.

Таким чином Горький показав закономірність і неминучість падіння капіталістичного ладу, заснованого на експлуатації і приниження людської особистості. Вивів майже закономірність, що, ізжівая себе, лад ростить своїх могильників.