«Росія, яку ми втратили» у творах І. О. Буніна

Через усю творчість І. А. Буніна проходить мотив туги за який іде минулого, викликаному розоренням дворянства, що був у поданні письменника єдиним зберігачем і творцем культури. Цей мотив знаходить своє вираження в ліричний таких творах, як “Антоновські яблука” і повість “Суходіл”.

В “Антоновський яблуках” Бунін ідеалізує добрі старі часи, коли дворянство переживало ідилічну пору свого існування; в повісті “Суходіл” він із сумом відтворює хроніку колись знатного роду дворян Хрущових.

“Багато хто з одноплемінників наших, як і ми, знатних і древні, родом. Імена наші поминають хроніки: предки наші були і стольників, і воєводами, і “мужами іменитими”, найближчими сподвижниками, навіть родичами царів. І зовися вони лицарями, родися ми на захід, як би твердо говорили ми про них, як довго ще трималися б! Не міг би нащадок лицарів сказати, що за півстоліття майже зникло з лиця землі ціле стан, що стільки виродилося, зійшло з розуму, наклало руки на себе або було вбито, спилися, опустилося і просто загубилося десь безцільно й безплідне! ”

Такі роздуми про долю дворянства заповнюють повість “Суходіл”. Це виродження яскраво постає на сторінках повісті Буніна, що показує, як подрібнювали колись знатний рід, останні представники якого “співіснують” між собою, як павуки в банці: доходило іноді до того, що вони хапалися за ножі та рушниці. І тим не менше персонаж, від імені якого ведеться розповідь, приходить до висновку, що чоловіки й дворяни міцно пов’язані з Суходольський садибою. В останньому нащадку дворянського роду Хрущових він вбачає “Суходільськ мужицьку силу”. “А все ж ми на ділі – мужики. Кажуть, що складали і складаємо ми якесь навчального процесу. А чи не простіше справу? Були на Русі мужики багаті, були мужики жебраки, величали одних держ-подішкамі, а інших холопами – от і різниця вся “.

Особливості світогляду Буніна дають можливість по-няти його поезію в роки революції та Громадянської війни.

У розпал революційного руху Бунін їде за гра-ніцу. Він багато подорожує. Але думками він був зі своєю рідною землею. Поступово природа Росії ставала для Буніна тієї цілющої і доброчинної силою, яка дає людині все: радість, мудрість, красу, відчуття вільний і все-дельності, різноманітності і цілісності світу, відчуття свого єднання зі своєю нацією, зі своїм народом.

Бунін чудово відчуває і майстерно зображує звичайній-денную життя. Для його прози характерна проста композиція, відсутність гострої інтриги, різко виражених зав’язок і раз-в’язок.

Розповідь зазвичай ведеться в епічно спокійних тонах, висновки не підказує читачеві, а випливають есте-редньо, як результат зображуваного. Автор описує мілину-чайшіе подробиці обстановки, портрета, пейзажу. Ось хаактерная Бунінська картина з оповідання “Подторжье”: “За возами йдуть прив’язані до них коні і корови. На ногах корів теж блищить низьке сонце, корови йдуть повільно, з жіночою незграбністю. Молоді кобилки і Жеребчики, коли їх об’їжджаєш риссю, красиво і гнівно горячатся, кулях-ги. І пахне і кінським гноєм, і коровами, дьогтем і сіном, яким набиті возові задка, більше ж за все – містом і ярмарковим станом, вже розкинувся на велетенському вигоні перед монастирем. Там, на цьому майдані, біліють балагани, димлять зібрані на швидку руку похідні печі, набралося порядна кількість худоби і возів з піднятими голоблями, розставлених, однак, ще досить просторо … ”

Бунін відтворює живий народний колорит мови. В оповіданнях про селянство, особливо в повісті “Село”, він яскраво передає своєрідність говірки селян середньої смуги.

Особливо яскраво передані складні боку житті не високоінтелектуальних, утворених героїв, здатних глибоко мислити, а самих звичайних, простих людей, якими є як головні герої – Тихін і Кузьма Красова, Молода і Денис Сірий, так і численні другорядні, епізодичні особи. Велика кількість персонажів представляє ту різноликих багатомільйонну народну Русь, про долю якої так журиться І. А. Бунін.

У таких творах, як “Антоновські яблука”, “Суходіл”, “Життя Арсеньєва”, на перший план висувається ліричний настрій, пов’язане у Буніна з ідеалізацією безповоротно пішов, що надає елегійний тон зображуваного.

Російський характер … Основи душі і поведінки людини … Важкі, до кінця не пізнані таємниці російського буття досліджує Бунін у більшості своїх творів, тому, мабуть, і хвилюють нас сьогодні його роздуми над витоками національного характеру:

У лісі, у горі, джерело, живий і дзвінкий,

Над джерелом старовинний голубець

З лубочної почорнілою іконкою,

А в криниці березовий корець.

Я не люблю, про Русь, твоєї несміливою,

Тисячолітньої рабської злиднів,

Але цей хрест, але цей кухлик білий …

Смиренні, рідні риси!