Петербург Ф. М. Достоєвського (1)

При згадці Петербурга хтось бачить розсип фонтанів і вели колінні палаци, хтось згадує Петра Великого, який заснував столи цу Російської імперії … Але в моїй пам’яті спливають рядки з роману “Злочин і кара”.

Петербург Достоєвського виробляє досить похмуре, гнітюче враження. У романі ви не зустрінете описів світського міста з його блискучими балами, пишними прийомами. Більше того – у творі немає згадок про велич, красу, архітектурної та історичної значущості міста; лише тільки життя низів, спекотна пил літніх “середини петербурзьких вулиць і провулків”, жебрацьке існування студентів і торговців, дрібних чиновників і ремісників, тяжкою працею видобувних копійки на шматок хліба собі і своїм дітям.

На Петербург ми дивимося очима голодного бідняка, бідного студента Родіона Романовича Раскольникова. Перед нами постає сумний і сумний, брудний і хворий міський пейзаж, хоча час дії – літо, і погода стоїть жарка: “На вулиці спека стояла страшна, до того ж задуха, штовханина, всюди вапно, ліси, цегла, пил і та особлива річна сморід, настільки відома кожному петербуржці, що не має можливості найняти дачу … ”

Дія роману відбувається здебільшого на вулиці. Десь у провулку в Сінний площі чепурних коляска роздавила нещасного Мармеладова, а на другий день його сухотний, напівбожевільним вдова на вулиці стікає кров’ю. Ці вуличні сцени доповнюються й іншими, швидкоплинними, але не менш жахливими епізодами. Це і сцена з дівчинкою на бульварі, і сцена з утопленою, і удар батогом, і багато іншого. Жорстокий був світ петербурзьких вулиць.

Якщо ми покинемо вулиці Петербурга і потрапимо в будинку, де мешкають герої роману, то ми побачимо не менш брудні й убогі квартири. Зазвичай це квартири в прибуткових будинках, настільки типових для Петербургу того часу. Ми бачимо брудні двори, темні й вузькі сходи, залиті помиями, задушливі, пилові коридори і, нарешті, кімнати. Вони малюються в напівтемряві, слабо освітлені косими променями призахідного сонця або мерехтливим недогарком свічки. Ф. М. Достоєвський дуже точно доповнює опису кімнат, порівнюючи їх з скринею, шафою і навіть труною.

Автор звертає увагу не тільки на обстановку, а й на кольори і запахи. В описі річного Петербурга не використовуються зелені, яскраві і свіжі тони. В основному, всі сірого та жовтого кольору: сірі будинки, жовті шпалери в кімнаті баби-процентщіци, жовтий камінь у персні Лужина і так далі. Тема “жовтого” Петербурга проходить через весь роман – це колір хвороби, гниття, навіть смерті (жовті особи Мармеладова, утоплениці).

Страшна примарна життя, що протікає на цих петербурзьких вулицях, в петербурзьких трущобах. Ми бачимо крайню ступінь страждання і злиднів, відчаю і лиха людини. Саме в цьому світі живуть Рас-кольнікови, Мармеладова, саме в цих умовах у колишнього студента юридичного факультету виникає жахлива теорія про право сильної особистості на злочин. Саме в цих умовах спивається і гине Мармеладов, а Катерина Іванівна сходить з розуму, Соня продає себе, бажаючи допомогти дітям Катерини Іванівни і батькові.

Люди, які живуть в цьому місті, приречені на муки і приниження. Образи переслідують їх все життя; вони розуміють це і шукають вихід, часом знайшовши його, ще більше принижують себе (як Мармеладов, що знайшов цей вихід у пияцтві).

Ф. М. Достоєвський зображує петербурзьку життя як страшну, протиприродну, згубну для особистості: людина в цьому ворожому світі задихається. Страждання і смерть – ось доля тих людей, з ким зводить доля Расколишкова. Усіх цих людей оточує атмосфера злості й ненависті. У місті Достоєвського людина втрачає себе остаточно, перестає відчувати реальність. Петербург невід’ємний від драми героїв.

Письменник поселив свого героя, Родіона Раскольникова, в тій частині міста, де колись сам знімав квартиру – в Сінному провулку. І так само, як і Раскольникова, Достоєвським був чужий холодний монументальний Петербург, “ця чудова і прикрашена численними пам’ятниками столиця”. Читаючи “Злочин і кара”, виразно бачиш, що в нашій літературі існують два Петербурга. Один – місто Палацовій набережній, місто Пушкіна – “полнощних країн краса і диво”. А другий – “вдома без будь-якої архітектури”, бідність, душевна задушеному – Петербург Достоєвського.