«Коротко, сильно і страшно лише ця людина» (за новелою В. Стефаника «Новина»)

Справді, лаконізм вислову М. Горького, який став назвою цього твору, досі догає у В. Стефаника крайньої межі. За нею прірва людського горя, страждань,  переживань. Кожний вислів письменника -це пружина, яка вистрілює правдою. Читаючи новели В. Стефаника, забуваємо про себе, сумуємо, жахаємось, думаємо, перебуваємо під магічною дією художнього слова. Писати «коротко і сильно» дається не кожному письменникові. Одним – досить написати кілька сторінок, а іншим – цілу книгу. Як знайти те єдине точне слово, за яким криється ціла картина людського жиггя, стан душі, горе, муки. А Стефаник умів дошукуватись таких висловів. Найповніше розкрився талант В. Стефаника, як художника слова у новелі «Новина». Усі змальовані письменником драми і трагедії з життя селянства не йдуть в порівняння з тією, що є об’єктом зображення новели. У ній до глибини душі лежить не лише зовнішній конфлікт, трагедія дітовбивства, як наслідок нелюдських умов існування, а й конфлікт внутрішній – трагічне роздвоєння в душі. батька:  дітям повільно сконати в голодних муках чи позбавити їх нелюдських страждань

З цього приводу варто згадати вислів Шекспіра: «що благородніше: коритисі долі і біль від гострих стріл її терпіти, а чи, зіткнувшись в серці з морем лиха, по класти край йому». То що ж робити людині, який вибір зробити, щоб він був єдині вірним? На ці питання й намагається дати відповідь В. Стефаник у новелі «Новина»

Селом прокотилася новина: Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Тут не просто потрясіння стародавніх устоїв, не просто розпад сім’ї, тут найстрашїї і усіх мислимих суспільних катастроф – дітовбивство, самознищення сім’ї. Коли виникло людське суспільство, турбота про продовження роду понад усе, вище від інстинкту особистого самозбереження. Так було, так і є сьогодні.

Дітовбивство завжди було найтяжчим злочином, каралося дуже суворо. Чи не характерніше – убивство матір’ю незаконнонародженої дитини. Коли вина доведена, вирок був один – закопати матір-душогубку живою у землю разом з зубленою дитиною. У наші часи до такої жорстокої кари перестали вдаватися, моральний осуд залишається так само суворим.  Проблема дітовбивства не раз уже поставала у мистецтві, бо це одна із вічних тем.

Пригадаймо картину І. Рєпіна «Іван Грозний вбиває сина», відомі твори російкої та української літератури: «Тараса Бульбу» М. Гоголя, «Гайдамаків» Т. Шевченка, «Марію» У. Самчука. Стефаник намагається зрозуміти вчинки свого головного героя Гриця Лечого. Він – цілком нормальна людина, до того ж вчиняє злочин не в стані гніву, не під гарячу руку, а свідомо, із заздалегідь обдуманим наміром. Чому?

Мабуть, тому, що «цієї хати і чума забояла би си», діти день і ніч просять їсти,  безсилля щось змінити в становищі родини Гриць стає злим, впадає у відчай. Кинувши дітям кусень хліба, він потрясає хату страшними прокльонами, які пронизують будівлю холодом і страхом. Але дівчатка вже звикли до цих страшних прокльонів, кусень хліба забирав їхню увагу. Батько з кожним днем все ясніше бачив перед собою живих «мерців». Саме це  стає зав’язкою новели, від думки про безвихідь становища утверджується в свідомості Гриця Летючого думка про приреченість дітей. Вже восени діти нагадували  мерців, а що буде зимою? Голодної смерті не відвернути! Через великі душевні страждання відшукав герой єдиний, на його думку, вихід – смерть – єдиний порятунок.

Трагізм ситуації підсилюється тим, що батько робить усе, щоб скрасити останні хвилини життя дівчаток: «і добра вечеря, і обіцянка розваги». Але злочин скоєно: «борзенько взяв доцьку і з усієї сили кинув у воду». Чи стало йому від цього легше? Може, й так, але це було миттєвим психологічним, своєрідним спадом після тривалого душевного напруження. Незважаючи на скорбність загального тону, строю, остання сцена несе ніби якесь просвітлення. Батько відпускає дочку, даючи їх хворостину, щоб від собак відбиватися… А сам іде за покаранням, висновок один – покалічені життям, затуркані бідою і безвихіддю, герої В. Стефанника мають здорову мораль. Однак жодна людина, навіть за будь-яких умов, не має права на злочин, бо світ прекрасний! Земля, як казка! Кращого сонця ніде нема», – напише набато пізніше В. Симоненко.