Пригоди в Конотопі, або Як написати твір за повістю «Конотопська відьма»

Як ви, мабуть, знаєте, тема відьомства дуже поширена у фольклорі. Але не вважайте, що повість «Конотопська відьма» якась там казочка. Зовсім не казочка, тому що дійсно були поширені в XV – XVIII ст жорстокі розправи над людьми, запідозреними у «відьомстві». А найбільш розповсюдженою пробою було купання звинувачених у холодній воді. Зовсім як за «дєткою» Порфирія Іванова. Це купання опиралось на переконанні, що вода, як елемент освячений актом хрещення Христосового, не приймає в себе нічого нечистого, отже, і відьом та чарівників. Конотопська відьма – Явдоха Зубиха. Але інші «відьми» потрапляли в халепу випадково, переважно за намовою ображеного ними колись Шстряка. Головний персонаж повісті – Забрьоха – сатиричний образ; сотник влучно схарактеризований народним метафоричним виразом: «не мав дев’ятої клепки». Але він наділений фактично необмеженою владою – керує всім військом конотопським. Оце вже реальність. У ставленні до простого народу Забрьоха бундючний, чванливий. «Хоч і підійшов до людей, що перед ним усі шапки познімали і поклоняються йому, а він іде собі, надувшись, і т на кого і не дивиться, тільки щоки роздува, щоб усі знали, що він тут-здесь є старший». Презирство у ставленні до народу – це вже типові риси правителів – панів та начальства.

Тепер подивимося, як же поєднується реальне і фантастичне. В повісті «Конотопська відьма» фантастичне ближче до казкового: Явдоха подібна до Баби-Яги. бо й літає вона, й кота чорного має, й на дівку молоду перетворюється, і вміє наговорювати та причаровувати, навіть пустити мару. А поряд з нею Пістряк, такий же бридкий.

Виходить у нас така ситуація: жили-були собі в Конотопі сотник Забрьоха та писар Пістряк, у яких навіть була сотня козаків (ще не встигли розбігтися, бо цупко трималися один за одного). Бачите, що це реальні події, бо сотників та писарів було багато на Україні. З Чернігова надходить наказ вирушати з сотнею в похід – це також реальність, бо таких наказів було безліч. Замість цього Забрьоха залишається, щоб трохи потопити відьом. І це реальність, бо засвідчена вона в багатьох документах. А які ж то були «відьми»? Звичайні «язикаті» жінки, яких багато не тільки у селі, а й у місті. Але у місті цих «відьом» не дуже добре видно, бо людей тут багато. А у селі все як на долоні: учора ввечері сказав – зранку на другий день усі знають. Та не тільки «язикаті» жінки раптом перетворилися у Пістряка на відьом. Були тут ті представниці жіночого роду, хто не схотів догоджати писареві: чи то грошей не позичили (хоча скільки вже можна позичати без повернення?), чи доньками не «поділилися» («замість желаємої дівиці, возклонила в кишеню мою тисящеклятий гарбуз»). Оце відьми так відьми! Якщо вже і цих нещасних жінок прираховувати до відьомського роду, то тоді Пістряка теж необхідно було б «сполоснути» у річці. А то, здається мені, що і він не пішов би на дно. Та ще й мару напустив таку, що нескоро вже люди прийшли б до тями, адже йому не звикати таке робити своїми дуже завум-ними речами. До цього моменту ніби все йде, як треба.

«А коли вже почнеться фантастичне?» – запитаєте ви. Зачекайте, бо вже скоро. Ще не забули ви про нашу Бабу-Ягу, тобто Явдоху Зубиху? Так от, коли почали її «сполоскувати», то вона «і не порина, а, як рибонька поверх води, так і лежить і бовтається зв’язаними руками та ногами, вихиля черевом і попереком і приговорює: «Купочки-купусі, купочки-купоньки!» «Потопляли» її й з каменюками – не тоне. А як били Е, пам’ятаєте? Виявилося, що і не її зовсім лупцювали, а вербову колоду, бо напустила мару проклятуща відьма.

Коли будете писати, не забудьте відзначити, скільки у неї було і різноманітних трав та коренів, скільки глечиків, горщиків, де було не що-небудь, а молоко усякого звіра і усякої гадини. Згадайте і про те, як Явдоха закохувала Олену в сотника, що робила, як приказувала. Не забувайте, що Зубиха розуміє мову свого кота, іноді слідує його вказівкам. Але ми знову повертаємося до реальності. Читаємо про звичайнісіньке весілля на селі, хоч і наречена була «підмінена». Закінчилося воно, правда, невесело, бо прийшов «лепорт» про зняття Забрьохи з посади сотника. А тоді вся громада потягнулася до пана Халявсь-кого, щоб привітати його з новою посадою.