Трагічний вибір Миколи Хвильового

Учнівський твір. Так уже сталося, що свого часу в центрі шаленої боротьби літературних угруповань у самому вирі різних думок, поглядів опинився Микола Хвильовий, який своїми памфлетами не так угамовував пристрасті, як розпалював їх. У пореволю-ційні роки він був одним із найпопулярніших українських письменників. Його вірші і новели вміщували в шкільні підручники і хрестоматії, його пісні співав народ, а його твори перекладалися за рубежем. Але письменник бачив і відчував, що в суспільстві назрівають тривожні, загрозливі зміни. Тому в своїх «Листах до літературної молоді», у статтях і памфлетах Хвильовий гаряче обстоював ідею майбутнього відродження національного мистецтва, виступав проти «масовізму» в літературі. Він вважав, що мистецтво творить не армія робкорів, а інтелектуально розвинена особистість, творча індивідуальність. Хвильовий разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ. Та згодом вона змушена була самоліквідуватись, а її керівників почали називати речниками української націоналістичної буржуазії в літературі.

Що ж стверджував М. Хвильовий? «Українське мистецтво мусить знайти найвищі естетичні цінності, а для цього необхідно створити» нормальну атмосферу «культурного будівництва» і підняти художній рівень мистецтва» на рівень світових шедеврів». Суперечка про шляхи розвитку літератури була переведена в площину політичну, аж до тверджень, що Хвильовий закликає до виходу України з СРСР. Але письменник лише обстоював суверенітет України, передусім її культурну та економічну незалежність. Його тези перекручувалися і провокаційно переосмислювалися. Тепер оцінка його творчості була однозначною, відредагованою і сформульованою: її дав Сталін. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмілився б їх спростувати? Кілька разів Хвильовий пробував зняти з себе звинувачення. Та його не хотіли чути. У травні 1933 року заарештовують Михайла Ялового, найближчого з друзів письменника. Хвильовий приголомшений. Тоді він вирішує своїм самогубством застерегти від швидкого наростання хвилі політичних звинувачень, масового голоду і репресій.

Хвильовий був великим життєлюбом, йому було страшенно боляче полишати прекрасний сонячний день, життя. Та він хотів своєю смертю врятувати літературну генерацію, відвести від друзів і колег підозру, врятувати їх від репресій. Це був його трагічний вибір…