Образ матері в сучасній поезії А.Малишко, Б.Олійник, В.Симоненко

Тема материнства – одна з магістральних в українській літературі. До величної оди, проспіваної матері Тарасом Шевченком, з роками долучалися нові й нові голоси. Немає, певно, жодного українського письменника, який би не згадав із вдячністю рідну неньку. Адже матір – то першооснова життя. Саме цю думку обстоював у своїй поезії Андрій Малишко:

• А вже найбільше, чуєте ви, мамо,
• Я вам заборгував і не віддав
• Ні шеляга за перше рідне слово…

Корені глибокої символічності образу матері в поезії Малишка сягають дитинства. Бо в дитинстві закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру поета. У своїй “Автобіографії” він, зокрема, згадував, що материні пісні закарбувалися в його пам’яті на все життя. Тільки одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює… І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака – поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку. Таким був початок поетичної творчості. З синівського почуття вдячності народжено справжню перлину української лірики – “Пісню про рушник”. У вірші образ матері втілює одвічну філософію життя:

• Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
• І водила мене у поля край села,
• І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
• І рушник вишиваний на щастя дала.

З особливою ніжністю пише про рідну матір Борис Олійник. Вічною зорею, сивою ластівкою, сивим сонечком була для сина матір і такою залишилась вона після непоправної втрати ( “Мамо, вечір догоря”). Зворушливо поет оспівував мамине безсмертя, світлу пам’ять про неї:

• Там, де ти колись ішла,
• Тиха стежка зацвіла
• Вечоровою матіолою,
• Житом-долею Світанковою,
• Дивом-казкою.
• Юним соняхом.

Цикл поема Сиве сонце моє , присвячений пам’яті матері, за визначенням літературознавців, – справжнє художнє досягнення Бориса Олійника. Укладений із дев’яти поезій, написаних різними віршованими розмірами, у щоразу відмінній психологічній і художній тональності, цикл несе в собі і сповідь сина перед пам’яттю матері, і схиляння перед її чесним трудовим життям, і роздуми про призначення людини на землі. Художня сила віршів про матір визначається не лише правдивим відтворенням збурених людських почуттів, незвичайною емоційністю, джерельною чистотою слова. Як це притаманно Олійникові у віршах трагічного звучання, він охоплює широкі обрії людського життя з його морально-духовним досвідом і зі всією пам’яттю душі.

Щирими почуттями до матері просякнутий вірш “Лебеді материнства Василя Симоненка. Експозиційні рядки вірша нагадують казковий дивосвіт, динамічний, рухливий (недарма рядки починаються активними дієсловами – мріють, сиплють, заглядає, танцювали, лопотіли, лоскотали). Око читача то охоплює всесвіт з його зоряним дощем (Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві), то опиняється у хаті, оповитій чаром лебединого танцю. Тональність світу нерідко драматична (темряву тривожили криками півні – тут гарно використано сувору кольористику, тривожну алітерацію на “р”); хатній же світ заколисуючий, яскравий (рожеве, золоте), лагідний, бо у ньому захищає дитя Материнська добра ласка. “Описова” частина створює фон, на якому розгортається монолог матері. Це потік слова внутрішнього – на це вказує специфічне граматичне оформлення монологу. Життєва дорога у материнському (і авторському) баченні йде немовби між двома рядами понять: можливості вибору і вірності. Вибирати можна все – друзів, дружину, по духу брата, вибрати не можна тільки Батьківщину.

Від маминих пісень навчався поезії й Василь Стус. “Найбільший слід, – згадував поет,- од маминої колискової “Ой, люлі-люлі, моя дитино”. Шевченко над колискою – це не забувається”. До рівня високої поезії підносить вдячна синівська пам’ять усі нехитрі реалії дитячих літ:

• …татом зроблений стіл,
• кривий на одну ніжку,
• а на столі – чотири руки,
• мамині й тата.

 Поет вивищує й освячує образ матері як уособлення чистоти й добра, що не зраджує, дає віру й сили: “Великі очі мамині… на мене йшли… Світили очі і мене тримали”. Так у Стусовій поезії перетинаються образи України й матері, перетинаються, щоб постати в одному нерозривному логічному ланцюжку: “Вітчизно, Матере, Жоно…”.

БОРИС ОЛІЙНИК  “МАТИ СІЯЛА СОН”

• Мати сіяла сон
• під моїм під вікном,
• А вродив соняшник.
• І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман,
• А мені – сонячно.
• Мати віяла льон
• під моїм під вікном,
• А зійшло полотно.
• І тепер: хоч яри, хоч вітри крізь бори,
• А я йду все одно.
• Мати сіяла сніг,
• щоб він м’яко – до ніг,
• А вродило зілля.
• І хоч січень січе, а мені за плечем
• Журавлі журавлять.
• Мати сіяла хміль,
• щоб дівчат звідусіль
• Станом я знаджував,
• А вони, як на сміх, проминали всі.
• Все ж одна – зважилась.
• Мати вибрала льон.
• І вино вже давно
• Хмільно так хмелиться.
• І з-під крил журавлиних
• мені під вікно
• Листопад стелиться.
• Тільки квітом своїм
• при моєму вікні
• Не опав соняшник.
• Я несу його в світ,
• Щоб не тільки мені,
• Щоб і вам – сонячно.