Глибина і щирість переживань ліричного героя в поезії “Contra Spem Spero” Лесі Українки

Вірш “Contra Spem Spero” давно став хрестоматійним. Знаменний він тим, що виразно визначає основні риси життєвої концепції поетеси. А ще в “Contra Spem Spero” чи не найповніше виявилися своєрідність художнього мислення Лесі Українки та характерні риси її громадянської лірики. Дата написання вірша – 2 травня 1890 р. 18-го травня того самого року в листі до брата Михайла поетеса згадує цей твір і характеризує обставини життя, за яких його було написано: поезія постала в результаті боротьби з виснажливою хворобою. За жанровими особливостями “Contra Spem Spero”,належить до ‘ лірики чуття ‘ і є художнім вираженням “крику душі”, прагнення молодої людини жити повноцінним життям, тоді як умови (особисті й умови епохи) постали глобальними перешкодами до цього.

Вірш побудований у формі драматичного монологу, сповненого схвильованих інтонацій, з відчутними елементами “внутрішньо” діалогізованої мови (з запитаннями й відповідями, із звертаннями, запереченнями й ствердженнями). Цей монолог передає рух емоцій ліричного героя у бунті проти умов, що душать прагнення молодості повноцінно жиги й творити. Утвердження життя як діяння доводиться не шляхом логічних аргументів, а шляхом емоцій (”логікою” почуттів, їх силою). Перші строфи вірша сприймаються як вибух протесту проти потьмарення молодих літ настроями суму, тужінням, проти непротивлення владі задушливих обставин в ім’я молодості й весни. Хоча вірш і був написаний у травні, образ “весна золота” вказує не тільки на календарну пору року, а й має алегоричне й ширше звучання, оскільки поставлений в асоціативний ряд осінні хмари – весна золота – молодії літа. Експресивна згущеність протесту втілюється в другій строфі в гострих афористичних висловах: крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії сподіватись, що сконденсовано передають зміст і характер протесту. Різко проступає і антитетичний взаємозв’язок образів, що створює експресію протиборства: думи, осінні хмари – весна золота; голосіння – молодії літа; сльози -сміх; лихо – пісні; безнадія – надія.

Помітну участь у наданні звучанню “Contra Spem Spero”  підвищеної схвильованості бере віршова його структура. Твір написано тристопним анапестом, ритм якого чітко викарбуваний. До того ж, в окремі рядки, у тому числі й у перших двох строфах, внесено понадсхемні наголоси, завдяки чому вони звучать енергійно і пристрасно.

 Рух емоцій ліричного героя йде від болючих запитань (як бути в умовах гострих суперечностей життя?) через пристрасне заперечення перешкод на шляху до справжнього повноцінного життя – і до утвердження бунтарських дій, нескореності й незламності в боротьбі. Ліричний герой починає з проголошення бунтарських прагнень. Час дії – теперішній – хочу. Цє основний пафос вірша – накреслення дій ліричного героя в перспективі: як він буде жити, діяти, з якими перешкодами і як боротися, здійснюючи сво’і прагнення.

Образна система вірша виводить художні узагальнення поза особистий план. Багатозначні художні узагальнення містяться в тих образах, що змальовують явища дійсності, обставини, за яких доводиться жити ліричному героєві. Убогий переліг, на якому в мороз він зважується вирощувати барвисті квітки, сізіфів камінь, який він береться підіймати на круту крем’яную гору, довга темна ніч, у яку він шукатиме ясну зірку,- ці образи різнопланово й широко характеризують драматичні умови боротьби, на яку зважився ліричний герой. Неоднозначні відповідно й образи, в яких ідеться про способи тієї боротьби, як-от: сіяння квітів, сила гарячих сліз, весела пісня, незмикання ні на хвильку очей у шуканні зірки. Вони не можуть бути співвіднесені лише з обставинами вузько особистого життя, а викликають уявлення ширшого плану. Зіставлення мотивів та образів “Сопіха зрет зрего!” з мотивами та образами інших творів поетеси підтверджують такий висновок. Лі-ричний герой вірша в контексті інших творів громадянської’ лірики Лесі Українки постає як видатна особистість, як один з небагатьох, хто не мириться з пасивністю, з настроями песимізму, що охопили значні кола інтелігенції того часу.

Образ ліричного героя “Contra Spem Spero”  постає в певних стійких психологічних рисах, характерних для багатьох творів громадянської лірики поетеси. У цьому вірші вже оформилась та концепція життя, що принесла Лесі Українці славу “дочки Прометея” і знайшла втілення в таких творах, як “Всі наші сльози тугою палкою…” (цикл “Сльози-перли”), “Товаришці на спомин” (цикл “Невільничі пісні”),  “Хто вам сказав, що я слабка…”, “В катакомбах”.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА “Contra Spem Spero”

• Може, квіти зійдуть, і настане
• Ще й для мене весела весна.
• Я на гору круту крем’яную,
• Буду камінь важкий підіймать
• І, несучи вагу ту страшную,
• Буду пісню веселу співать.
• В довгу, темную нічку невидну,
• Не стулю ні на хвильку очей.
• Все шукатиму зірку провідну,
• Ясну владарку темних ночей.
• Так я буду крізь сльози сміятись,
• Серед лиха співати пісні,
• Без надії таки сподіватись,
• Буду жити! Геть думи сумні!
• Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
• То ж тепера весна золота!
• Чи то так у жалю, в голосінні
• Проминуть молодії літа?
• Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
• Серед лиха співати пісні,
• Без надії таки сподіватись,
• Жити хочу! Геть думи сумні!
• Я на вбогім сумнім перелозі
• Буду сіять барвисті квітки,
• Буду сіять квітки на морозі
• Буду лить на них сльози гіркі.
• І від сліз тих гарячих розтане
• Та кора льодовая, міцна