Уславлення героїзму українського народу під час війни

Трагічною несподіванкою став для України напад нацистської Німеччини у 1941 році. Не шукав наш народ війни. Радів тихому життю, новим горизонтам, що відкривалися перед ним, співав мирних пісень, прославляючи спокій і злагоду: Ой, у мене увесь рід багатий. А у мене увесь рід багатий. Сюди-туди – он куди, увесь рід багатий… Та не судилося мирне життя українцям. Прийшли буремні роки Великої Вітчизняної війни, роки крові, страждань, вселюдського лиха. Саме ці роки й відображають кращі твори Олександра Довженка: «Повість полум’яних літ», «До зброї!», «Душа народна нездоланна», «Я бачу перемогу». Та найбільш яскраво відтворюється героїзм нашого народу в кіноповісті «Україна в огні». Вперше за багато років зібралася родина Запорожців уся разом: і старі батьки, Лаврін та Тетяна, і їхні діти, п’ятеро синів і дочка Олеся, – щоб вшанувати материнську старість. Та недовго тривало сімейне свято. Спалахнула Україна в огні, що принесли з собою пруські завойовники, залунали зойки болю й крики ненависті, запанувала всюди смерть. Піднявся український народ проти загарбників, щоб боронити свою волю, своє право на майбутнє.

Уособленням справжніх патріотів України виступають у творі всі Запорожці. Не жаліючи власного життя, захищають вони свою Вітчизну від зазіхань ворога. Смертю героя помирає Іван Запорожець. Він чесно виконав свій обов’язок перед совістю, «. ..поквитався з життям, з війною, з ворогами на всю силу». Живе далі задля боротьби з загарбниками Роман, командир партизанського загону. Не дає він спокою непроханим гостям, горить земля у них під ногами, та земля, що, як вважали нападники, стане черговою рабою фашистської імперії. Не менш гідно поводять себе інші справжні українці, бо «не було в них ненависті до інших народів, ні заздрості». Це Кравчина, Грицько Гулак, Овчаренко Гнат, Теліга Захарко, Іван Гавриш та інші. Навіть дівчата, ніжні, тендітні, ласкаві, такі, як Христя й Олеся, подають приклад мужності та патріотизму, опираючись новим работоргівельним порядкам.

Найбільш мужньою, найбільш трагічною постаттю у кіноповісті є Лаврін Запорожець. Опинившись на підвладній німцям території після відступу наших військ, він бере на свої плечі тяжкий тягар відповідальності за своє село Тополівку, приймає посаду сільського голови на службі в німців. Але, ставши головою, Лаврін не стає запроданцем. Всі свої сили покладає він на служіння Вітчизні: відсилає односельчан до партизан, боронить’ їх від жорстокості полковника Крауза, розпалює вогонь народної ненависті до гнобителів. І за всю свою антигітлерівську діяльність старий Запорожець ледве не поплатився життям через непорозуміння з радянськими партизанами, які стригли всіх під один гребінець. На щастя, у даному випадку з’ясувалася правда і справедливість одержала верх.

На жаль, серед українців було багато й таких, що не вважали захист Батьківщини своїм священним обов’язком. Ці люди кидали зброю, здавалися в полон, дезертирували з рядів армії, ЙЄ розуміючи, що вони плюндрують свою воїнську честь, кидають долю та безпеку рідних і близьких під ноги фашистських звірів. В цьому, зазначає Довженко, винна тоталітарна система, що виховувала нові покоління в дусі класової боротьби, а не патріотизму й національної самосвідомості, забороняла вивчення власної історії, піддавала тлінню славу наших мужніх предків, великих воїнів. Ні з кого було брати приклад, нічим було гордитися, «наївні й короткозорі». Тому залишається лише радіти, що не всіх зламала війна, що були серед українців справжні герої, які гідно пронесли славу української зброї у майбутнє, як це робили їхні прадіди і батьки й як, сподіваюся, зробить колись наше покоління.

Кіноповість «Україна в огні» – це літопис про найтяжчі, найгрізніші дні в історії України, який уславлює героїзм нашого народу у тяжкий період випробувань Великої Вітчизняної війни. Відтворивши минуле, яскраво показавши фашистське панування на нашій землі та боротьбу з ним, Довженко написав твір, що виховує справжніх патріотів, викриває ті помилки, яких нам треба намагатися уникати в майбутньому.