Художня правда п’єси Iвана Карпенка-Карого “Хазяїн”

Творчiсть Iвана Карповича Тобiлевича (Карпенка-Карого) слушно вважається
найвищим досягненням української драматургiї кiнця ХIХ – початку ХХ
столiття, бо в нiй генiально переплелись вiрнiсть життєвiй правдi i
висока художня майстернiсть митця. Вiн уважно спостерiгав за процесом
розвитку економiчного та соцiального становища в Українi кiнця ХIХ
столiття, коли повновладними господарями ставали поодинокi
ка-пiталiсти-аграрiї, що жорстоко експлуатували десятки тисяч сiльських
пролетарiв. Такi спостереження лягли в основу комедiї “Хазяїн”, що була
написана 1900  року. Минуло столiття вiд дня її появи, але ця п’єса i
сьогоднi примушує замислитися читачiв та глядачiв над сенсом людського
життя, нелегким утвердженням усього нового, над особливостями людської
психологiї. Щодо мене, то я читав “Хазяїна”, нiби примiряю чи його до
нашого часу: окремi сцени нагадують картини буття сьогодняшнiх
українцiв- “хазяїнiв”.

Перш за все, мене цiкавило, що є основою моралi Пузиря та йому подiбних?
Вiдповiдь менi вiн дає сам: “З усього… треба користь виймать, хоч би
зубами прийшлося тягнути – тягни!” Всiма його вчинками керує лише
корисливiсть; “хазяйським колесом” називають економи помiж собою систему
господарювання Пузиря, яке “так крутиться: одних даве, а другi
проскакують!” Але перших – набагато бiльше, їх тисячi лише на землях
Пузиря, вони не можуть поки що оборонятися та протистояти хазяїновi,
який є втiленням зажерливостi та цинiзму. З неперевершеною майстернiстю
розкриває перед читачем Карпенко -Карий гiрку правду тогочасного буття,
коли збагачення жорстоких i нiкчемних “хазяїнiв” супроводжувалося тяжким
стогоном сотень i тисяч трудящих людей, їхнiми сльозами, потом i кров’ю.

Та не можна без кiнця терпiти панування тупих i жорстоких Пузирiв. Поки
що вибухає лише поодинокий бунт, перший камiнь летить у голову одного з
експлуататорiв. Поки що “пузирi” не поступаються нiчим. Але життя
змусить їх змiнитися, переродитися, iнакше народна ненависть зiтре
“хазяїна” з лиця землi.

На мою думку, в образ Пузиря, в саму назву “Хазяїн” Карпенко -Карий
заклав i певний позитивний смисл. По-перше, Пузир – дiйсно хазяїн (слiд
зауважити, що працьовитiсть i дбайливе ставлення до господарства –
традицiйна риса характеру українця). Вiн – не марнотрат, рахує кожну
копiйку, бо добре обiзнаний у фiнансових справах. Пузир – працьовита,
дiлова людина, тому я сприймаю його господарськi здiбностi як передовi
на той час, навiть необхiднi, бо вони сприяють оновленню суспiльства.
Хiба не з цих “хазяїнiв” вийшли тогочаснi Харитоненки та Терещенки, що
стали позитивною силою та економiч ним рушiєм того перiоду, коли Україна
лiквiдувала пережитки феодалiзму i переходила до капiталiзму?

Але все ж таки важко погодитися з частково позитивним сприйняттям образу
Пузиря, бо нiякими об’єктивними процесами не можна виправдати хижацьку
натуру пузирiв. Без культури, гуманiзму, цивiлiзованих прийомiв
господарювання вони недовго протримаються як справжнi хазяїни – iсторiя
це доводила неодноразово.

Я думаю, що в нашi днi ця п’єса зазвучала поновому актуально, i нам слiд
з великою увагою прислухатися до слiв автора та персонажiв.