Світ пригод і фантазії у повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки»

Друзі справжні — мов брати рідні

Народна мудрість

Справжнім чарівником художнього слова можна назвати українського письменника Всеволода Нестайка. Сам він вважає, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна. Тому й став дитячим письменником, щоб у творах повертатися у дитинство, догратися, досміятися.

Повість «Тореадори з Васюківки» теж про гру, вигадку, фантазію. Романтика щоденних пригод так захопила двох друзів Івана Реня і Павла Завгороднього, що іноді вони втрачають відчуття межі між реальністю та уявним світом, створеним ними самими.

Вже з перших рядків повісті починаєш розуміти: доведеться сміятися. І сміятися багато та весело. Такий незвичайний колорит сільського дитинства зобразив письменник. Пригоди героїв повісті починаються змалку. Пискнув неправильно хлопчина власне ім’я. От і прозвали Явою на все життя. Але немає коли засмучуватися з цього приводу, бо виникає стільки справ, що не вистачає часу замислюватися над тим, як там тебе називають. Та ще й є друг Павлуша, який виручить і допоможе що-небудь придумати.

Ява і Павлуша не просто вигадники. Це дві «бомби уповільненої дії», хоч у їх вчинках немає злого умислу, а тільки добрі наміри. Адже добру справу хотіли зробити хлопці, коли проводили першу лінію метро у Васюківці. Порятунок маленького песика Собакевича із занедбаної криниці взагалі можна назвати подвигом без будь-яких жартів: далеко не кожен спуститься на дно напівзруйнованого колодязя. Щоправда, енергія у хлопців б’є через край. Тому навіть добрі справи часто перетворюються на комічні ситуації, що викликають сміх.

Повість В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» вражає динамічністю подій. Не встигає закінчитися одна пригода з її головними героями, а вже починається інша. І щоразу фантазерам Яві та Павлуші, які сплутали вигадки з дійсністю, доводиться виплутуватися з комічних ситуацій.

Вони захоплено уявляють, як відбудеться вперше в історії Васюківки таке вражаюче видовище, як бій биків. Подивитися на тореадорів Івана Реня і Павла Завгороднього приїдуть з усієї України, їх покажуть по телевізору. Але що поробиш, якщо корова Контрибуція не розуміє добрих намірів сміливих тореадорів і заганяє їх у багно.

Відважні Ява і Павлуша готові врятувати сільського винахідника й умільця Фарадейовича. Але й ця пригода завершується комічно: вибухає не бомба, а глиняний глечик. Хлопці вкотре потрапляють у халепу. Замість винагороди їм доводиться ліквідовувати сліди свого перебування у хаті Фарадейовича.

Даремно не розуміють добрих намірів «тореадорів» ні їх рідні, ні односельці. Але друзі чужої іронії не сприймають. «От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці!» — каже про них дід Саливон. Ява і Павлуша сприймають дідові слова «за чисту монету». Вони згодні, щоб всі про них так говорили, щоб слава гриміла на всю Васюківку. Хоч слава про них і так гримить.

Захоплюючий сюжет повісті побудовано так, що розв’язка пригод виникає несподівано, коли її не чекаєш. Можливо, це трапляється тому, що «життя — заплутана і складна штука». Хто може наперед знати, що свиня провалиться в підземний хід і зруйнує метро? Хіба є щось страшне в лісовому птахові? А лектор, який читав лекцію про виховання дітей у сім’ї, ненароком впаде зі сцени та ще й виллє на себе воду з графина.

Може, саме завдяки цій сплутаності життя, починаєш розуміти, хто твій справжній друг. Мабуть, автор повісті недаремно використав такий веселий епізод для розповіді Павлуші про те, як він потоваришував із Явою. Бо саме в непередбачуваних випадках найкраще проявляється характер людини.

Через цю веселу Павлушину оповідку письменник розкрив сувору дійсність: зразковий Стьопа не тільки підбив хлопців завалити свого ровесника кавунами, а ще й покинув його напризволяще, а вигадник Ява, який навіть другом Павлуші не був, не побоявся грізного діда Саливона, став рятівником.

Дотепним гумором пронизана повість Всеволода Нестайка про «тореадорів» з Васюківки від першої сторінки до останньої. Кожна пригода колоритного сільського дитинства двох друзів написана барвистою, живою мовою. В ній слова не розбігаються, як це сталося у Яви і Павлуші під час вистави, яку вони провалили, а змушують нас то співчувати хлопцям, то сміятися з них, то задумуватися, чи не робимо й ми таких вчинків, як вони.

Міжнародна рада з дитячої і юнацької літератури у 1979 році справедливо включила повість Всеволода Нестайка в особливий почесний список Г.-Х. Андерсена, як один з видатних творів дитячої літератури. Однією з кращих залишається ця повість в українській літературі і сьогодні.