Хто з героїв окрадений найбiльше? (за драмою Iвана Франка “Украдене щастя”)

Хто з героїв окрадений найбiльше? (за драмою Iвана Франка “Украдене
щастя”)

Драма “Украдене щастя”, написана I. Франком 1891 року – це шедевр
свiтової драматургiї, в нiй неперевершений талант письменни ка органiчно
поєднався iз глибоким знанням життя народу. Коли читаєш цю п’єсу,
постiйно вiдчуваєш хвилювання i внутрiшнє напружен ня, неначе знаходишся
поруч iз живими героями, стаєш спiвучасником трагiчних подiй, що так
зримо i яскраво змальовано у творi. Ось, мабуть, чому я й досi
знаходжусь пiд враженням цiєї драматичної сповiдi i знову й знову
замислююсь над питанням: хто ж з героїв любовного “трикутника” окрадений
найбiльше?

Важко однозначно назвати позитивнi й негативнi образи п’єси через
складнiсть їхнiх. Бо кожен з цих героїв протестує i бореться за своє
щастя, на яке вiн має право; але всi вони самотнi у своїй боротьбi, не
розумiють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. Я розумiю, що
кожен герой керується власними емоцiями, але за їхнiми вчинками я вбачаю
дещо бiльше: Франко намагається через конфлiкт персонажiв показати
зiткнення ворожих сил. Отже, i Анна, i Микола, i Михайло – жертви
всеосяжного зла. Мабуть, тому кожного з них менi насправдi жаль,
хочеться зрозумiти i виправдати їх, що стали трагiчними жертвами
обставин тогочасного життя. Цi обставини були спричиненi капiталiстичною
дiйснiстю, коли рiднi брати заради привласнення батькiвського спадку
ламають долю i щастя сестри, не розумiючи (менi так здалося), що разом з
цим вони руйнують долi ще двох чоловiкiв.

ема вибору – найважливiше i найважче випробування, яке не кожен персонаж
драми може подолати з гiднiстю.

Ось чому ми пiдсвiдомо виправдовуємо карний злочин Миколи Задорожного,
цього боязкого, затурканого селянина, що, втративши рештки вiкового
терпiння, пiднiмає сокиру на жандарма, щоб помститися за приниження.
Скривджена гiднiсть проривається гнiвом! У цiй самiй сценi ми бачимо, як
в останнi хвилини життя людська гiднiсть розкриває перед “ворогом”
потаємну добросердечнiсть Михайла Гурмана: зарубаний Миколою, ледь
живий, вiн дякує йому i бере його провину на себе.

Особливе ставлення у мене до Анни, на долю якої випадають найтяжчi муки
у цьому “трикутнику”. Зраджена братами, найрiднiшими їй людьми, вона
упродовж свого життя iде тяжким шляхом випробувань: спочатку у неї
вiдбирають у цiсарську армiю коханого, потiм вона одержує листа про його
загибель; вбита горем, без любовi одружується. I раптом – повернення
“загиблого” коханого! Щастя нарештi усмiхну лося їй! Але – воно
украдене… забувається все: i народна мораль, i присяга на вiрнiсть перед
вiвтарем. Бо над усе – сердечна клятва i почуття обов’язку перед
Михайлом: “Вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга.” Так
заявити може тiльки сильна жiнка.

Але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це “щастя”,
виявляється сильнiшим за чистi людськi почуття; воно однаково жорстке i
безжалiсне до долi кожного героя драми. У цьому, мабуть, i полягає
вiдповiдь на питання “Хто з героїв окрадений найбiльше?” Зло –
немилосердне: воно окрадає долi людей з однаковою силою.