Роль образів у розв’язанні основних проблем роману Ліни Костенко “Маруся Чурай”

Творчість Ліни Костенко – це мужність та зрілість сучасної української поезії, її безкомпромісність, непоступливість у доленосних питаннях, небуденний талант у поєднанні з почуттям відповідальності перед минулим, сучасним та майбутнім. Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» побачив світ у 1979 році. М. Слабошпицький, український літературознавець, відзначив: «Маруся Чурай» Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це – історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття народу». Але розглядати твір тільки як історичний не можна. Необхідно підійти й до розв’язання проблеми «людина і час», «людина і світ». Маруся Чурай – головна героїня роману. У цьому образі органічно переплелося особисте й загальнонародне. Вона – натура творча, а тому особлива, з ніжною, вразливою душею. «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа». Таку оцінку дає піснетворці Іван Іскра. Саме йому доля вивела Марусю у двох величинах: коханої дівчини та художника незвичайного таланту. Роман починається сценою суду, в якій виявляється ставлення героїв роману до дівчини. Для одних вона – гордість, душа народу, для інших – вбивця. Маруся болісно переживає драму – зраду Гриця Бобренка, який сам випив зілля, яке вона приготувала для себе. їй здалося, що «нікому немає гірше в світі», як їй. Маруся розуміє, що «нерівня душ – це гірше, ніж майна!» Бо Бобренко – непевний у поглядах, запопадливий перед багатством: «Від того кидавсь берега до того, любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані». Його роздвоєність ятрила серце Марусі. Але лікували пісні, які служили народові. На початку IV розділу роману авторка пише: «Тут, може, ідеться про долю країни! — а я про чиєсь там одненьке життя». А може, історія країни й складається з мільйонів людських доль? Щасливих, трагічних, талановитих, пересічних. У творі зображена ціла галерея образів: мужніх Леська Черкеса та Івана Іскри, легендарного Богдана Хмельницького, мудрого діда Галерника та багатьох інших. Це вони допомогли Марусі визначити справжнє місце її таланту у житті. Шлях на прощу з Полтави до Київської лаври став прозрінням дівчини, усвідомленням причетності до долі народу. Мандри з дяком показали героїні горе розтерзаної України і в минулому, і в сучасному. Маруся зрозуміла, що її горе є мізерним у порівнянні зі всенародною трагедією: «Комусь на світі гірше, як тобі». Душа дівчини наче оживає від дотику до страждань співвітчизників. Так Ліною Костенко вибудувана проблема «митець і народ». Роман «Маруся Чурай» актуальний у наш час. Потребують вирішення й зараз проблеми: «вірність і зрада», «батьки і діти», «митець і суспільство». А образи твору, сповнені філософських узагальнень, допомагають знайти вихід із складних життєвих лабіринтів.