Олег Ольжич – поет національного героїзму

Поезія Ольжича (Олега Кандиби) насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича – вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам – своя найвища й, чесно кажучи, єдина гідна нагорода, що вища навіть за славу.
Ольжич належав до групи письменників-націоналістів, що визначали свій світогляд як “трагічний оптимізм”, що несе у собі певну філософічність. Перш за все у назві “трагічний оптимізм” поєднано непоєднуване, це вже, по суті, такий собі філософічний парадокс. Назва світогляду письменника умовна, а для самого Ольжича й зовсім сумнівна, бо його світогляд скерований не на трагічне в житті людей і народів, а на цілковите переборення трагічного – переборення не через оптимізм, а через героїчну самопожертву, через самовільну відмову від усіх тих духовних та інших благ земних, що їх здійсненність, осяжність і бажаність саме оптимізм звичайно обстоює. Героїчний світогляд Ольжича стоїть понад оптимізмом і песимізмом – понад позитивною чи негативною оцінкою земної дійсності; бо піднесений у ньому саможертовний героїзм не залежить ні від тієї дійсності, ані від її оцінки – тільки від емоційно-вольового напруження самої людини і ні від чого більше. Звідси в поезії Ольжича оте начебто оптимістичне прийняття й виправдання світового буття (космосу) в усіх його реалізаціях; бо всі вони – лише матерія і нагода для героїчного самовиявлення людини.
Монументальність Ольжичевого стилю, така неповторна в цілій українській поезії, спирається на те, що Ольжич, мабуть, – єдиний майстер українського вірша, виразно обдарований епічним хистом. Ольжичеві мистецтво епічного викладу є неначе органічно притаманним. Це ще одна прикмета, що натякає на філософічність ліричних творів поета, бо ще давньогрецькі та давньоримські філософи, мислителі, поети зверталися до епічного вірша.
Вже з поодиноких прикладів (їхню кількість можна б побільшити досхочу) ясно видно, що та “епічність” важить для Ольжича не як самоціль, а узагальнює велич героїчного пафосу. Ольжич досить часто оспівує у своїй поезії “вічний закон” природи й цілого буття, що є, як правило, суто філософськими істинами.

Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не відняти.
Іди ж сміливо і бери один,
Твоєму серцю найхмільніший келех.

Ольжич заслуговує на пильну увагу як з огляду на велику поетичну культуру, так і на незвичайно чистий, класично легкий і чіткий тон, що проймає всі його твори. Повна гармонія змісту й форми, почуття міри ідуть у парі з великою пластичною висловленістю і надають творам Ольжича чималої філософічності.