Трагедiя Мазепи (за поемою Володимира Сосюри “Мазепа”)

Трагедiя Мазепи (за поемою Володимира Сосюри “Мазепа”)

Iснує велика кiлькiсть лiтературних версiй складної долi Мазепи, i не
буде перебiльшенням зазначити, що вiн став одним з яскравих персонажiв
свiтової лiтератури. Особистiсть гетьмана привертала увагу багатьох
письменникiв, починаючи вiд Вольтера, Байрона, Гюго, Словацького,

Рилєєва, Пушкiна до Руданського, Старицького, Лепкого, що неодно-значно
вiдтворювали образ складної й нерозгаданої людини.

Володимир  Сосюра, на вiдмiну вiд своїх попередникiв, по-своєму трактує
постать Мазепи. Не iдеалiзуючи його як неординарну особистiсть, поет
творить, насамперед, художнiй образ, а не полiтичний портрет гетьмана.
Вiн намагається, як нiхто iнший, розкрити психологiю особистостi Мазепи
i через його образ пiднести iдею державностi України, її незалежностi.
Тому щирiсть i громадянська мужнiсть у розмовi з читачем про
найскладнiшi перiоди в iсторiї України є головними ознаками поеми
“Мазепа”. Сосюра так говорить про свiй авторський задум:

Я серцем хочу показати

Страшну трагедiю Мазепи,

I в нiй в той час страшний незгоди

Трагедiю мого народу…

Вже цими рядками поет пiдкреслює, наскiльки злитi у поемi образ Мазепи з
образом українського народу: у них навiть трагедiя – одна та ж сама. У
чому ж полягає ця трагедiя? На мою думку, саме її розкриттю i
обгрунтуванню присвячує свiй твiр Сосюра. Протягом усiєї поеми автор
наполегливо доводить:

Бо не пiшов за ним народ

Шляхом i радостi й надiї.

Не зрозумiв його вiн мрiї…

Та Мазепа не звинувачує своїх спiввiтчизникiв, бо “помиляється й народ,
коли немає ще держави” – так пояснює сам поет помилку українцiв. I в
цьому вбачає не лише особисту трагедiю, а й нацiональну трагедiю сам
Мазепа:

Хiба народу не любив я!

Собi на горе й безголiв’я

Не зрозумiв мене народ.

Мазепа до останньої хвилини життя залишається вiрним своїй любовi до
народу й України, iм’я якої було останнiм у хвилину смертi: “Прощай,
Україно, прощай!”

Iдея трагедiї пронизує весь твiр Сосюри, щоб посилити її, автор вдається
до опису сну Мазепи, коли той бачить себе маленьким хлопчиком i слухає
розповiдь учительки-черницi про Україну. Менi здається, що саме у цьому
снi Сосюра найвиразнiше розкрив внутрiшнiй свiт Мазепи: “Я України не
забуду, вона для мене як зоря!” I вже далi лунає його життєве кредо:

Ми вiзьмем ворога в клинки

I на кiстках його проклятих

Знов зацвiте Вкраїна – мати!

Весь час над поемою звучить пристрасне зiзнання Мазепи у любовi до своєї
України, до своїх спiввiтчизникiв. Але вони “…Його покинули в бiдi”, не
зрозумiли його намiрiв. Та Сосюра, на мою думку, досить принципово
пiдходить до оцiнки цiєї трагедiї: вiн доводить, що трагедiю народу,
України (“…наче стогне на ножах роздерте серце України…”) деякою мiрою
спричинив сам гетьман, який не знайшов правильного шляху у досяганнi
своєї мети, не розумiв до кiнця, що царськiй “сталi” треба протиставити
ще бiльш могутню силу – “гнiв, народний гнiв!” Поет, мiж тим, зазначає,
що саме “народ останнє скаже слово.”

…Дуже суперечливi почуття залишає по собi поема Сосюри “Мазепа”: тут
важко вiдразу i однозначно визначити свою позицiю. Та менi хочеться
повторити слiдом за автором слова:

Хай про Мазепу спiв мiй лине,

Хоч вiн був пан, серце мав.

За сувереннiсть України

Боровся вiн i в цiм був прав.