Українське село 20-х років у п’єсах Миколи Куліша

Куліш — драматург був талант світового масштабу. Його громадсько-творче життя літературні критики порівнювали з феєрверком. За десять років письменницької діяльності ним написано десять драматичних творів. Це була кулеметна черга п’єс. Ніхто з сучасників драматурга не виходив на арену з таким тріумфом, як він.

Теми драматичних творів М. Куліша досить різноманітні. На мене справили враження два твори: «97» і «Мина Мазайло». За останньою п’єсою я дивилася спектакль на сцені театру Шевченка. Ці дві п’єси написані на різні теми. В драмі «97» письменник відтворює життя українського села 20-х років, боротьбу незаможників з голодом і глитаями.

У п’єсі немає визначної, монументальної дії. Вона являє собою ряд малюнків злиденного, вбогого життя українського селянина. Немає тут пафосу, відсутні бойові лозунги. В центрі уваги письменника — революційні будні, дрібненька, але гостра боротьба. Сам автор так визначив ідейний зміст твору: «… незаможники крешуть уночі, щоб засвітити Червоний огонь. Ворожа сила — куркулі і голод — давить їх, валяє на смерть». Отже, гостра класова боротьба між незаможниками і багатіями — осердя драматичного конфлікту. У відповідності до цього персонажі п’єси поділяються на дві групи: перша — незаможники Мусій Копистка, Параска, Сергій Смик, дід Юхим, Вася, друга — багатії Гиря, Годований, дід Онисько.

Центральний персонаж, прототипом якого послужив один селянин — незаможник, з яким зустрічався сам Микола Куліш, — Мусій Копистка. Упертий, млявий, але твердий, як криця. Автор досить лаконічно розповідає про минуле Мусія. А сьогодні він — розважлива людина за своїм соціальним досвідом. Робітник за соціальним походженням, він добивається, щоб вшановували людей праці.

Колоритно розкривається образ у третій і четвертій діях драми. У напружених сценах самосуду читача вражає стійкість І мужність Копистки.

Крім Копистки, в п’єсі досить об’єктивно і майстерно зображений Сергій Смик. Він очолює боротьбу з куркулями, є взірцем революційної свідомості, втілює керівну роль партії. Для радянського часу такий підхід до створення персонажів художніх творів був типовим.

Вірною помічницею Мусія виступає його дружина Параска. Вона — типовий представник українського селянства, жіноцтва. Мені вона нагадує Половчиху з роману Ю.Яновського «Вершники». На думку літературної критики, в ліпленні цього образу відчутний дух Шевченка. Наділена почуттям людської гідності, Параска готова піти на смерть заради ідеї.

Виразником майбутнього є представник наймолодшого покоління Вася Стоножка. Сповнений щирості і прямолінійності, персонаж вражає своєю впертістю, своїм бажанням знати все. Не можуть нікого залишити байдужими ті сторінки з п’єси, де автор розповідає про тягу сільського хлопця до науки.

Навколо вилучення церковних коштовностей розгортається конфлікт бідняків із заможними селянами, які хочуть скомпрометувати нову владу. Вороги народу чинять провокації: розпускають чутки по селу, що «комуна» вигнала з церкви черниць, а в церкву божу поставила коней. Глитай Гиря, діючи хитро і підступно, вербує на свій бік людей, проте 97 селян підтримують пропозиції поміняти церковні коштовності на хліб. Це викликає лють у ворогів. їм не зрозуміти того, що до тієї думки незаможники прийшли тоді, коли голодна смерть підступала до села. Смерть щодня викошувала десятки селян.

Є ще одна група персонажів у п’єсі. Це людоїди. Страшна та правда життя. Читаєш ті сторінки визнання, і стає моторошно. Ось до чого можна довести людину.

Який же висновок робимо, перечитавши п’єсу М.Куліша «97»? Щодо ідейного змісту виникає така думка: ствердження нової влади після революції 1917 року вимагало жертв. Це прикро: життя людині дається один раз.

Варто відмітити драматургічну особливість твору. Всіма художніми засобами (авторська характеристика, взаємохарактеристика, репліки) письменник схиляє читача до розуміння драматизму будь-якої класової боротьби, до усвідомлення цінності людської гідності (згадаймо образ Параски в час самосуду).

Я розцінюю п’єсу «97» як народну драму з життя селянства, а образ Мусія Копистки як втілення стійкості та незнищенності людського характеру.