Правозахисний свiтогляд поета (за твором Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина”)

Правозахисний свiтогляд поета (за твором Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина”)
Вiрш “Ти знаєш, що ти – людина” входить до останньої прижиттєвої збiрки поета “Земне тяжiння” (1964). До неї увiйшли такi досягнення поетового таланту, як “Задивляюсь у твої зiницi”, “Лебедi материнства”, “Розвели нас дороги похмурi”, “Земле рiдна! Мозок мiй свiтлiє…”, “Ну скажи – хiба не фантастично…”.
Ти знаєш, що ти – людина.
Ти знаєш про це чи нi?
Усмiшка твоя – єдина.
Мука твоя – єдина.
Очi твої – однi.
Як багато вкладає Симоненко в слово “людина”! Це не бiологiчне поняття, а високий обов’язок i мета. Не кожен усвiдомлює це. Мiж “просто життям” i життям свiдомим – велика рiзниця. Подвиг, якiсть життя, внутрiшня глибина, краса душi не виникають в людинi автоматично. Не залежать вони й вiд випадку. Це – результат цiлеспрямованих зусиль.
Що ж означає “єдина” усмiшка? Поет кличе до егоїстичного ствердження людиною своєї унiкальностi? До унiкальностi, але вiдповiдальної. Я не маю права на тваринне iснування. Моя задача – з’ясувати своє призначення й дiяти згiдно з ним. Тому й “єдина” моя мука, бо я сам маю її переживати.
Бiльше тебе не буде.
Завтра на цiй землi
Iншi ходитимуть люди,
Iншi кохатимуть люди –
Добрi, ласкавi й злi.
Сьогоднi усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
I жити спiшити треба,
Кохати спiшити треба –
Гляди ж не проспи!
Як не схожi цi слова на заповiт тих же буддистiв, якi вчать, що для внутрiшньої гармонiї треба тiкати вiд свiту з його хвилюваннями.
Вiд загальнолюдського Симоненко переходить до нацiонального. Цей заповiт поклонiння життю, цiнування життя вiдповiдає глибоким основам українського мислення.
Доведемо це прикладами. Теофан Прокопович – один з найцiкавi ших церковних дiячiв України. Аби здобути вищу освiту, вiн приймає католицизм. Навчається в Римi, осягає найвищi здобутки захiдної думки. Подорожуючи Європою, знайомиться з реформаторськими рухами. Повертається до України. Прехрещується у православ’я. Стає префектом, а потiм ректором Києво-Могилянської академiї. Завойовує довiру росiйських монархiв.
На перший погляд – справжнiй “флюгер”: тримає “нiс за вiтром” i повертається за ним без зайвого рипу. З iншого боку, своєю працею та книгами Прокопович збагатив українську культуру. Може, в той час не було iнших шляхiв зробити це?
Бiльшiсть прихильникiв розбудови України була поставлена поза законом. Не мали права офiцiйно працювати на користь нашому народовi Iван Мазепа, Пилип Орлик та багато iнших. Тому вони йшли на певнi жертви, аби залишитись жити й зробити бiльше для свого народу. Подiбної думки дотримувався й Микола Хвильовий, коли казав: “бувають випадки, хоч i досить рiдкi, коли смерть заслуговує на виправдання. I смерть твоя… повинна бути конче цiлеспрямована. I якраз ми… мусимо жити. Жити i дiло робити. Конче жити. За всяку цiну жити”.
Звичайно ж, треба застерегти читача вiд буквального розумiння симоненкових слiв. У наш час набереться чимало тих, хто живе тiльки для того, щоб жити, тiльки для власних насолод. Якщо я знаю, що я – людина, то мушу знайти гiдне призначення свого життя. Не знаю, чи повнiстю правi тi, хто стверджує, що для кожного це призначення своє. Мабуть, таки нi. Тiльки мотиви служiння iншим, тiльки плани, нацiленi у вiчнiсть можуть бути визнанi найкращими. Це непростi питання, але їх треба вирiшувати кожному з нас.
Чому цей свiтогляд названо правозахисним? Тому що, не ставлячи перед людиною високих цiлей, ми обмежуємо її iснування задоволенням чисто фiзичних потреб. Тим самим ми не поважаємо її, а це – тяжке порушення її прав i гiдностi. Показати людинi, що вона призначена для найвищого польоту – така логiка Симоненка.
Бо ти на землi – людина.
I хочеш того чи нi –
Усмiшка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина.
Очi твої – однi.