Народна пісня «Їхав козак за Дунай…»

Українська народна лірична пісня. Задушевна, ніжна, сповнена світла й радості, інколи суму, щирих дівочих мрій і сподівань, які не завжди збувалися.

Їхав козак за Дунай,

Сказав: «Дівчино, прощай!» —

співається в одній із них.

Чому ж, козаче, кидаєш ти свою любу, що шукаєш у далекому краю за тим широким повноводним Дунаєм? Куди плинуть твої думки й сподівання, як темні хвилі ріки? Чи повернешся ти знову колись в Україну й зустрінеш свою милу?

Краще було б, краще було б та й

не знать, Чим тепер, чим тепер забувать!

Знов плинуть сумні бентежні хвилі. Звучить і задушевна лірична пісня.

Після зруйнування Катериною II Запорозької Січі багато козаків, шукаючи волі, змушені були тікати, гнані й переслідувані російським царатом, хто на Дон, а хто за Дунай, у Туреччину, на вільні землі, де вони надумали заснувати другу Січ. Та залишалася тут рідна домівка — милий батьківський дім, рідні й кохані. І дунайські плавні ніколи не замінять широких привільних придніпровських степів, що п’янять сивим полином, густих вишневих садків, де квітнуть мальви, любисток, м’ята, зелених лісів й шовковистих лук. А небо батьківщини синє й безкрає — здається, ніде більше такого нема! Тому журливо й сумно дзвенить мелодія пісні. Ось уже зникли біленькі хатки з жовтими солом’яними покрівлями, вишневі садки, синій Дніпро.

…Оставайся здорова… — знов лине пісня. Несе козака його кінь — вірний товариш — все далі й далі. Лине сумна пісня й поволі стихає.