“Еней був парубок моторний…” (за поемою Iвана Котляревського “Енеїда”)

“Еней був парубок моторний…” (за поемою Iвана Котляревського “Енеїда”)
Появу поеми Iвана Котляревського “Енеїда” вважають початком новоїукраїнської лiтератури, до творцiв якої належать такi видатнi митцi, якТарас Шевченко та Пантелеймон Кулiш, що також писали живою українськоюмовою. “Енеїда” стала першим друкованим твором нової українськоїлiтератури, представивши до того ж досить рiдкiсний жанр – пародiю, аточнiше – травестiю, за законами якого письменник мав дотримуватисязапозиченого сюжету та творити свої образи на його основi. Вперше їїбуло видано ще 1798 року, але пiзнiше автор переробляв поему аж до 20-хрокiв ХIХ сторiччя, а у повному обсязi вона побачила свiт лише 1842року.
“Енеїда” Вергiлiя ще до Котляревського зазнала чимало травестiй нихпереробок. В українськiй “Енеїдi” герої латинської поеми постаютьпереодягненими в українськi костюми, пiд їх масками ховаються українськiпани, чиновники та козаки. Письменник детально вiдтворив у поемiособливостi нацiонального характеру українцiв, а також народного життя iпобуту своїх сучасникiв у цiлому, настiльки, що її вважають iнколиенциклопедiєю української етнографiї тих часiв.
Створенi Котляревським образи яскравi, колоритнi. Головним героєм поемиє троянський царевич Еней – “парубок моторний i хлопець хоч куди козак”.Разом iз троянцями – “ватагою розбишак”, “осмалених, як гиря, ланцiв” -вiн утiк iз зруйнованої Трої шукати нових берегiв. Аркадському царевiЕвандру Еней представився як “Кошовий Еней троянець”. Навiть з першихрядкiв видно, ким вiн є насправдi. Так, “троянцi” Котляревського дуженагадують запорожцiв. Iронiчнiсть зображення викликана не бажанням якосьпринизити героїв – козаки у Котляревського веселi та дотепнi,життєрадiснi, а їхнi вчинки демонструють й iншi риси – завзятiсть,хоробрiсть, мужнiсть.
Дехто з лiтературознавцiв безпiдставно намагався звинувачуватиI. Котляревського, нiби вiн смiявся взагалi з усього народу, але iншi(М.  Макисмович, М. Дашкевич тощо) у вiдповiдь нагадували, що по-перше,”Енеїда здається жартiвливою тiльки при поверхневому оглядi”, апо-друге, автор змальовував життя у стилi народної поезiї, яка однаковопотiшалася “над усiм, що потрапляло їй пiд веселий час пiснетворчостi”.Це – здоровий гумор, а не сатира, його сутнiсть у тому, щоб,посмiюючись, утверджувати позитивнi риси дiйсностi, а не засуджувати їх(хоча елементи сатири в поемi також присутнi, але не стосовно Енея iтроянцiв). Смiх “Енеїди” робить народне буття не ницим чи потворним, алише земним, що не заперечує i героїзму, вiн допомагає висвiтлитискладнiсть явищ, їхню неоднозначнiсть та єднiсть водночас. Немає межiдля рiзноманiтностi проявiв людської природи: Еней, описаний на початкуяк голодранець, стає коханцем царицi (хiба це не пiдсилення контрасту задопомогою смiху?), а потiм – iсторичним героєм.
При цьому, Еней у Котляревського весь час поводить себе саме як справжнялюдина з яскравим характером i неодноманiтним внутрiшнiм життям: вiнможе бути й легковажним, “купається в бразi”, вмiє “бiсики пускать”,запальний. Але кожна жива людина може вести себе по-рiзному в рiзнихситуацiях, що зовсiм не суперечить цiлiсностi характеру. Отже, нiчогодивного, що такий-от в буденному iснуваннi, Еней за iнших обставинпочинає дiяти, як хоробрий ватажок, або величний i мудрий державнийдiяч. Вiн здатний встановлювати дипломатичнi вiдносини i виграватибитви. До речi, щодо останнього – на початку поеми було вiдомо, що Еней:

…зна воєнне ремесло;
Умом i храбрiстю своєю
В опрiчнеє попав число.
Чому би читачевi i не посмiятися трошки з симпатичного героя, докинавколо нього все гаразд – у Енея ще буде час довести, чого вiннасправдi вартий, що вiн не лише гультiпака, а лицар “к добру з натурисклонний”, “правдивий чоловiк”. Звiсно, подiї вiйни письменник зображуєзовсiм в iншiй тональностi, нiж сцени танцiв та випивок, тож i Еней наполi бою:
Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий.
Такими ж постають i його друзi-троянцi: розбишаки i п’яницi, колидоходить до серйозної справи – перетворюються на справжнiх героїв,готових “до останньої каплi кровi свою свободу боронить”.
В образах Енея i троянцiв Котляревський зображує цiкавий, особливий, тапри цьому iснуючий насправдi тип людей, що вирiзняються крайнощами вусьому – хоч у їжi та випивцi, хоч у веселощах, хоч у бiйцi. Вониводночас пройдисвiти i лицарi, волоцюги i герої. Усе в нихгiперболiзоване, загострене. Цим стихiйно-нестримним характерам нiбизатiсний цiлий свiт. Годi й сподiватися будь-кому перемогти такий народ.

Та не забуваймо, кого саме змальовує I. Котляревський у виглядiтроянцiв. Котляревський захоплюється вiдчайдушнiстю i хоробрiстюкозацького вiйська, i це захоплення поєднується у нього з патрiотиз момдемократичного змiсту.
А в цiлому, i майстерно зображенi образи героїв разом iз побутом, що їхоточує, й естетика поеми, й iдейний її змiст- усе це високо пiдноситьпоему “Енеїда” I.  Котляревського на найвищий щабель в українськiйлiтературi XVIII столiття, вiдкриваючи нову добу в формуваннiукраїнської мови та лiтератури.