Громадсько-полiтична лiрика Павла Грабовського

Громадсько-полiтична лiрика Павла Грабовського
Представники “мистецтва для мистецтва” оспiвували природу без зв’язку iзжиттям людини-трудiвника. Таке оспiвування природи з “холодноюбайдужiстю її” Грабовський рiшуче засудив усiєю своєю творчiстю, зокремавiршем “Я не спiвець чудовної природи”.
Питання про призначення поета, про його роль у суспiльно-полiтич номужиттi завжди глибоко хвилювало письменника. Тому не дивно, що вiн частозвертається до цiєї теми, показує, кому митець повинен вiддати весь свiйпоетичний талант:
З ума не йдуть знедоленi народи, –
Їм я вiддав усi чуття мої.
Поет-революцiонер на першому мiсцi ставить зображення життя й боротьбитрудящих. Вiн бачить “серед ясних золочених просторiв” страждання людей,бiднiсть, голод, “стогiн мужика” i доходить висновку:
Де плачуть, там немає вже краси!
Цим Грабовський засуджує буржуазних поетiв. Ще Шевченко в поезiї “Якбиви знали, паничi” ганьбив творцiв сентиментально-пiдсолоджених елегiй.Грабовський на новому етапi гнiвно викривав тих вiршомазiв, якiвiдвертали увагу трудящих вiд злободенних питань життя, вiд класовоїборотьби, – спiвали “на всякi голоси про райськi сни й куточкиблагодатi…” Викриваючи представникiв “чистого мистецтва”, революцiйнийпоет показує антинародний характер їхньої творчостi.
Зазначаючи, що “мистецтва для мистецтва” не було, немає i бути не може”,Грабовський закликав поета бути “проводирем громадським”, оповiсникомвисоких iдеалiв, вiрним слугою народу.
Зразком такого служiння народовi вiн вважав творчiсть Чернишевського,Шевченка й Некрасова.
Письменник зазначав, що тiльки “життя одне дає реальний змiст i щиросучаснi мотиви твору”.
вi життя, захищала iнтереси трудящих, була засобом “боротьби з свiтовоюнеправдою, смiливим голосом за всiх пригноблених та скривджених”.
Мистецтво, пiдкреслював Грабовський, має змiцнювати в серцях трудящихвiру у свої сили, в перемогу над ворогами, в торжество правди та свiтлемайбутнє. “Клич до життя, буди дрiмучi сили”, – звертався вiн до поета.
Грабовський послiдовно дотримуватися програми поета-громадяни на, бiйця,революцiонера-демократа. Вiн закликав нестримно йти вперед “за крайрiдний та волю, за окутий, пригноблений люд”, кликав народ до збройногоповстання.
У своїй поезiї Грабовський правдиво розкриває хижацьку сутькапiталiстичної експлуатацiї i прославляє трудiвникiв.
Безiдейностi, лозунговi “мистецтво для мистецтва” Грабовськийпротиставив високоiдейну, мiцно зв’язану з народом поезiю боротьби защастя трудящих.
У вiршi “Спiвець” вiн писав:
Не додавай знесиленим журби,
Не добивай зневiр’ям пiдупалих,
А розбуди на дiло боротьби,
Знайди розваги в свiтлих iдеалах!
Поезiя Грабовського насичена високою iдейнiстю, пройнята бойовимиреволюцiйно-демократичними iдеалами, вiрою в сили народу, в торжествоправди:
Мiцна вiра рушить скали…
Тим загибелi нема,
Кому свiтять iдеали.
Вiн виступає за високоiдейне, бойове мистецтво, покликане служитинародовi в боротьбi за визволення вiд пут капiталiстичного рабства.