“…Наша честь – вона найголовнiша у селi!” (духовнi орiєнтири в повiстi Ольги Кобилянської “Земля”)

“…Наша честь – вона найголовнiша у селi!” (духовнi орiєнтири в повiстiОльги Кобилянської “Земля”)
1901 року Ольга Кобилянська завершує роботу над повiстю, яку назвалавлучно – “Земля”, що стала вершиною творчостi письменницi. У нiйгармонiйно переплелося суспiльне й особисте, вiчнi проблеми любовi йстраждання, добра i зла. Вiдчуваєш, з якою емоцiйнiстю i теплотою О. Кобилянська переймається долею кожного героя, разом з ним страждає iсподiвається. Думаю, що саме тому в читачiв виникає глибока довiра довсього, що з хвилюванням змальовано у творi.
Повiсть “Земля” розкриває для нас, сьогоднiшнiх читачiв, складний iсуперечливий образ українського села з його одвiчними проблемами,морально-етичними принципами, добрими i трагiчними подiями. Саме показомжиття малоземельного i безземельного селянина Буковини кiнця ХIХ -початку ХХ столiття досягає Кобилянська роз-криття теми влади землi надлюдиною. Та ми бачимо село не на тлi соцiального протистояння. Рiвеньдуховностi, морально-етичнi стосунки – ось що, на мiй погляд, є основниму повiстi.
Сталася родинна трагедiя: брат убив брата за землю. Жахливий випадоквражає, змушує замислитись над причинами трагедiї, над сут-нiстю людиниi, що є найважливiшим, – озирнутися на власне “я”, зрозумiти, що витокивсiх наших вчинкiв – у душах. Мабуть, недарма саме село з йогоморальними засадами взяла письменниця для показу боротьби добра i зла,що повертаються до людини, як бумеранг. Село для України – прамати.Кожен з нас, навiть мiських жителiв, несе в собi щось вiд села, вiдземлi. У селi формувалася наша культура, мораль, звичаї i традицiї – тiнеписанi закони, на яких зросла українська нацiя.
вятiшим для селянина завжди була земля. Її ретельно доглядали, неюклялися, купку рiдної землi брали з собою, збираючись у чужий край. Количитаєш повiсть Кобилянської, весь час вiдчуваєш, що для мешканцiв селаземля – жива i рiдна iстота. Вона заполонила їхнi думки, мрiї, почуття.I це зрозумiло, бо тiльки земля робить селянина хлiборобом, повноцiнноюлюдиною i дає сенс його життю. На мiй погляд, i образи повiстi показанiчерез призму духовностi землi, а проблема моральностi тiсно пов’язана зпитанням про землю. Все це i є тiєю цiлiснiстю, що є основою твору.
За багато столiть українське село виробило свої неписанi принциписпiвжиття, якi є нашим безцiнним спадком i дотепер. Нiхто з односельцiвне похвалить зажерливого, скупого, злого й нечесного навiть тодi, коливiн добре хазяйнує. I навпаки, поряднiсть та доброта завждинагороджувалася повагою людей i схваленням. Вiками батьки вчили дiтейзважати на думку громади: коли що робиш, то думай, що про тебе скажутьлюди!
…Сьогоднi свiдомiсть українцiв знову звикає до слiв “власник”, “моє”,а не “колективне”. Земля колгоспна знов повернулася до селянина. Їйпотрiбнi, як нiколи, працьовитi, чеснi, мудрi й дбайливi господарi. Нашаземля прагне людської доброти, бо тiльки з неї проростає зерно, зацвiтаєсад, знаходить щастя душа.
…Книгу прочитано, але ще довго будуть жити в моїй душi постатi їїгероїв, їхнi смутки й радощi, надiї на краще. I закарбується в серцiжиттєва наука: чесна людська душа гидує злом i жорстокiстю, милуєтьсявсiм гарним, добрим i щирим.