Україна – центральний образ лірики Є. Маланюка
I. З Україною в серці. (Є. Маланюк 48 років прожив в еміграції – це життя поза Україною, але з нею в серці. Тому центральним образом його лірики є образ України – її доля, її історія.)
II. Україна в мріях і в творчості Євгена Маланюка.
1. Болісне почуття розлуки з рідним краєм – головний мотив творчості поета-мислителя в еміграції. (Трагедія життя митця в еміграції в тому, що життя карало його самотою і ностальгічним болем за рідним краєм. Україна проходила в мріях, з’являлася у снах, в його поезії.)
2. Маланюкова концепція України. (Образ України присутній практично в усіх віршах Є. Маланюка, бо, осмислюючи минуле і сучасне, поет посилається на історію України, на долю української нації. Складними переживаннями ліричного героя-вигнанця, болем за долю батьківщини сповнені твори митця:
Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель,
Батьківщино моя, Батьківщино німа!
Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі
Мстить, нагадуючи, що Тебе нема.
Суть концепції історії України очима Є. Маланюка в тому, що митець постійно шукав відповіді на питання: чому Україна зазнала поразки? І пов’язував історію України із сконцентрованою символікою у пласті історії. Для поета Україна – Еллада Степова, Київ – Степова Александрія.)
3. Аналіз триптиху “Батьківщина”. (Триптих “Батьківщина” – це своєрідний екскурс в історію України через призму Степової Еллади, з глибин історії:
Зелена Сіверщина – там вітри
Гудуть тисячолітнім ладом Слова.
Полками йдуть дружинники-бори,
І пісня їх висока і соснова.)
Є. Маланюку болить втрата державності, втрата тієї еллінської краси і сили, які були притаманні Україні княжої доби. Є. Маланюк був впевнений, що Україна зуміє вибороти собі незалежність, бо має це місце в історії.
4. Аналіз поезії “Лист”. (Болем, що йде із великого серця поета, сповнена поезія “Лист”, в якій Є. Маланюк підкреслює, що без батьківщини людина не може бути цілком щасливою, без свого народу людина, ніби “безрадісний плід”:
Та у муках ночей, під нещадними днями,
За безкрилим триванням цих згублених літ
Виростає ось мудрість, важка, наче камінь, –
Одинокий безрадісний плід.)
III. “Завершилася путь. Наче пісня – сувора і славна. Відпливає поет – залишає хвалу і хулу”.
(Є. Маланюк вірив у свій народ, у його здатність побудувати омріяну незалежну державу до останніх днів свого життя. Бо для Є. Маланюка Україна – це простір, степова неозорість, це краса і сила вільного духом народу.)
