На крилах лебедів материнства (за творчістю В. А. Симоненка)
Провідною у творчості Василя Симоненка є тема любові до рідної України. Одним з найвідоміших творів є поезія “Лебеді материнства”. Коли читаєш цей вірш, в уяві постає ціла низка образів. Ще рідна мати, біла хата, верби, тополі, людина праці. І все це зливається в один образ Батьківщини. “Лебеді материнства” – це колискова пісня, в якій поєднуються й материнська ніжність, і чоловіча твердість. А головне в цій пісні – побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України. Мати запевняє свою дитину, що у найскрутніші хвилини життя, якщо їй потрібна буде допомога, Батьківщина ніколи не зрадить:
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Як художник, майстер слова Василь Симоненко малює картину вечора – “заглядає в шибу казка сивими очима”. Автор проганяє “біду” від синової колиски і закликає:
Припливайте до колиски
Лебеді, як мрії.
Опустіться тихі зорі
Синові під вії.
А далі починається розмова з сином:
Виростеш ти, сину,
Вирушиш в дорогу –
Виростуть з тобою
Приспані тривоги…
Поет говорить про зустрічі, які чекають хлопчика на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Разом з тим попереджує:
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрати друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
Поет недаремно ставить поряд образи матері й Вітчизни. Він доводить, що вони нероздільні і священні для кожної людини. А для самого поета Україна – найдорожча у світі. Вона – його диво, його молитва, його мати, з якою хочеться порадитись, поділитись турботами.
(М. Луків)
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Як художник, майстер слова Василь Симоненко малює картину вечора – “заглядає в шибу казка сивими очима”. Автор проганяє “біду” від синової колиски і закликає:
Припливайте до колиски
Лебеді, як мрії.
Опустіться тихі зорі
Синові під вії.
А далі починається розмова з сином:
Виростеш ти, сину,
Вирушиш в дорогу –
Виростуть з тобою
Приспані тривоги…
Поет говорить про зустрічі, які чекають хлопчика на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Разом з тим попереджує:
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрати друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
Поет недаремно ставить поряд образи матері й Вітчизни. Він доводить, що вони нероздільні і священні для кожної людини. А для самого поета Україна – найдорожча у світі. Вона – його диво, його молитва, його мати, з якою хочеться порадитись, поділитись турботами.
(М. Луків)
