Історична повість «Тарас Бульба»

Ідеал письменника знайшов вираження в “Тарасі Бульбі”, в повісті, опоетизований духовну нерозривності особистості і народу, який прагне національної і соціальної свободи. У ній Гоголь, за словами Бєлінського, вичерпав все життя історичної Малоросії і в чудовому, художньому “створення назавжди закарбував її духовний образ”. Характеристика точна, але і дивовижна: адже в повісті не відображені реальні особи та події. Справжнє диво мистецтва: читача не полишає відчуття, що був на світі історичний прототип Тараса Бульби або він сам.

У цьому дорогому для Гоголя творі художній історизм і художній психологізм склали естетичне єдність. В образі Тараса Бульби чільна психологічна риса – його самовідданий патріотизм. Всі душевні та фізичні сили героя підтримуються цим почуттям. У перші ж хвилини зустрічі з синами після довгої розлуки він не обіймами зустрічає їх, а відчуває бійцівські якості старшого, Остапа:

“- Та він добре б’ється! – Говорив Бульба зупинившись .- їй-богу, добре! – Продовжував він, обсмикуючись, – так, хоч би навіть і не пробувати. Добрий буде козак! ”

Суворе час диктував свої закони. Чоловіки росли безстрашними воїнами. Тарасові не терпиться похвалитися синами на Січі. Не давши їм разнежіться будинку, він везе їх у військовий табір: “Завтра ж їдемо! Навіщо відкладати! Якого ворога ми можемо тут висидіти? На що нам ця хата? Нащо нам усе це? .. ”

Даючи характеристику своєму героєві, Гоголь говорить, що такий впертий і самовіддану воїн міг виникнути тільки в тяжкий час: “… тільки у важкий XV століття на полукочующем куті Європи, коли вся первісна Росія, залишена своїми князями, була спустошена, випалена вщент неприборканим набігами монгольських хижаків. Словом, російський характер отримав тут могутній, широкий розмах, дюжую зовнішність “.

Але Гоголь оповідає не тільки про сильних і відважних воїнів, він дає розгорнуті картини прекрасної і пишної природи Малоросії. Тут, на неозорих просторах степу, могли народитися і зростив такі волелюбні і самовіддані бійці. “Степ, ніж далі, то все прекрасніше. Тоді весь південь, увесь простір, що становить нинішню Новоросію, до самого Чорного моря, було зеленою, незайманого спустошенням … Нічого в природі не могло бути краще. Уся поверхня землі представляється зелено-золотий океан, по якому бризнули мільйони різних квітів … ”

Цей прекрасний світ і захищають запорізькі козаки. Тарас не даремно пишається своїм старшим сином. Остап – справжній воїн свого часу. Сильний і відважний, спокійний і впевнений у собі, він до кінця залишається відданий своїй справі – звільнення Малоросії від польських загарбників. Для Остапа немає важливіше заняття, ніж ратну працю. Він кілька примітивний в духовному плані, його ніщо не цікавить, крім військових дисциплін. Але патріотизм Остапа, його вірність присяги і товаришам змушують захоплюватися ним. Під час тортур і страти Остап стійко тримається, він справжній герой. І тільки бажає знати, чи бачить батько його, оцінено цей останній подвиг:

“- Батьку! де ти? Чи чуєш ти?

– Чую! – Залунало серед мертвої тиші … ”

Але не тільки гордість за синів випало пережити старому Тарасові. Гіркота і біль відчуває він через зраду Андрія. Ніякі вагомі причини не можу виправдати сина в його очах. У сцені опису страти Андрія образ старого козака наближається до біблійних героїв. Він усе своє життя віддав на служіння батьківщині, твердою рукою знищував її ворогів. І такий твердий при страти сина-зрадника:

“- Що, синку, допомогли тобі твої ляхи? .. Так продати? Продати віру? Продати своїх? Стій же; злазь з коня! .. Стій же й не ворушись! Я тебе породив, я тебе і вб’ю! .. ”

Останні миттєвості життя самого Тараса повні героїзму і самовідданої любові до товаришів по зброї. Тарас не думає про свою швидку і болісної смерті, не відчуває болю в негайних ногах. Він сповнений бажання виручити своїх відважних соратників, які потрапили в біду, він допомагає їм врятуватися, сподіваючись на те, що бойові товариші продовжать святу справу, на яке він життя поклав.

Завдяки таким сильним і самовідданою особистостям наша країна змогла вистояти і зберегти свою незалежність. Героїчний час, сильні характери, нам є чому повчитися у своєї Великої Історії. Повість М. В. Гоголя зберігає свою актуальність і сьогодні.