Філософічність лірики Олега Ольжича
Поезія борця за волю України Олега Ольжича надзвичайно лаконічна й динамічна. Здається, що філософським роздумам над проблемами буття в них немає місця. Проте, читаючи кожен твір поета, замислюєшся над його глибоким змістом, і те, що залишилось недосказаним чи завуальованим, розкривається за допомогою уяви, показуючи прірву почуттів і думок, якими переймався Олег Ольжич.
Символом такого бачення минулого за допомогою уяви є рінь (так називалась перша збірка поета і вірш, який у неї увійшов). Побачивши “суху і сіру” рінь, ліричний герой твору, зімкнувши вії, уявив минуле місцевості, де він знаходився, і вона наповнилась для нього іншим змістом:І раптом чуєш силу вод рвучку
Та різкість вітру, що над ними віяв.
У вірші “Рінь” звучить філософська ідея відносності простору і часу. Така медитативність лірики Ольжича має приховану мету і символічний зміст. Під рінню можна розуміти знесиленого в борні за волю України вояка, що зневірився в правильності обраного шляху. Погляд в історію заставляє його розправити крила, відчути силу і порив для нових кроків, нових звершень.
Продовжує ідею відносності всього земного вірш “Галли”. Переможцям, які скорили світ, “також судилося розбиться”. Часо-просторові межі окреслені в поезії словами “колись і десь”. Це означає, що переможці повинні задуматись над своїми діями, адже несправедливість у ставленні до інших має бути покарана.
Продовжує цю тему цикл “Незнаному воякові” (із збірки “Вежі”). У людині Ольжич бачить “нерозгадану силу”. Вона, на його думку, якщо захоче,, може і не коритись наказові, ставши “сам на сам” “з своїм невблаганним сумлінням”. Стояти недбало на краю “блакитної чаші безодні”, ризикуючи своїм життям, – це, для Ольжича, найбільша насолода, найп’янкіший “водограй”, найзаповітніша мрія.
Нічого й ніхто не може “стиснути” мрію людини, спинити її порив. Про це знову і знову пише Ольжич у вірші “Ясне мерехтіння кіна”. Історія визвольних змагань знову і знову повторюється, ніби повертаються кадри кінострічки. Людина, переживши протягом історії людства безліч перевтілень, залишається “вічною й одною”, адже її весь час не покидає ідея “змагання пориву”. Погляд в історію, а за фахом Олег Ольжич був істориком і археологом, дає людині крила для нових злетів;
І, як у віках, вкритих пилом,
Стають до старого двобою
Твоє уродливе тіло,
Твоя незборена воля.
Отже, проаналізувавши кілька віршів Ольжича, ми виділили в них ряд надзвичайно важливих філософських проблем, замислитись над якими має і сучасна людина. Це проблема відносності простору і часу, проблема незмінності людських поривань протягом історії, проблема людської волі, висловлена словами Ольжича “захочеш – і будеш!”.
