Історичні й художньо-літературні джерела поеми Т. Шевченка «Гайдамаки»

У ряді своїх ранніх творів Шевченко оспівав героїчне минуле українського народу. Поема «Гайдамаки» посідає визначне місце в творчості поета. «Гайдамаки» написана в видана була вперше окремою книжкою в 1841 році. Присвятив її поет В. 1. Григоровичу, секретареві Академії мистецтв, одному з учасників викупу поета з кріпацтва. Для її написання Т. Шевченко використав наявні тоді праці, а головним чином народні перекази про повстання, які чув поет від старожилів: «Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей…», – писав Шевченко у передмові до поеми. Багато розповідей про Коліївщину чув малий Тарас від свого діда, що був її активним учасником. Згодом Шевченко називав себе онуком гайдамаки. У «Епілозі» поеми Шевченко з глибоким почуттям згадує ті захоплені розповіді діда:

* І Столітні очі, як зорі, сіяли,
* А слово за словом сміялось, лилось:
* Як ляхи конали, як стріха горіла.
* Сусіди од жаху, од жалю німіли.
* І мені, малому, не раз довелось
* За титаря плакать.

Поет характеризує свою поему як відтворення яскравих розповідей діда:

* Спасибі, дідусю, що ти заховав
* В голові столітній ту славу козачу:
* Я її онукам тепер розказав.

Під час роботи над поемою Шевченко ознайомився й з деякими друкованими історичними джерелами, пов’язаними з Коліївщиною. Поет скористався ними для характеристики суспільно-політичного ладу Речі Посполитої, конфронтації магнатів і шляхти з королівською владою, зокрема – королем Станіславом Понятовським, діяльності шляхетських конфедерацій та їхньої ролі в спричиненні Коліївщини. Шевченко ознайомився з романом польського письменника М. Чай-ковського «Вернигора» і взяв з приміток до нього деякі подробиці для відтворення епізоду захоплення гайдамаками Умані, зокрема – вбивства Гонтою своїх синів. Але вони виявилися неточними. Гонта не вбивав синів, та й мав не двох, а одного сина. Для реакційних дворянських письменників і істориків характерне було негативне трактування Коліївщини. Гайдамаки для них – «злодії», «розбійники», «криваві бунтівники», що заплямували себе жорстокою розправою над панами. Шевченко рішуче відкинув подібний погляд на повстанців. У основу поеми він поклав оцінку Коліївщини й гайдамаків, висловлену в народнопоетичних джерелах-перека- зах, піснях, оповіданнях. Все опубліковане в той час Шевченко читав І :І великим зацікавленням. Це «Історія Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, «Історія Русів» невідомого автора, «Історія королівства польського» та ряд інших праць.

У «Епілозі» поет спеціально розглянув облудні погляди на гайда-, маків як на розбійників і пристрасно заперечив їх. У поемі гайдамаки змальовані як справжні герої, сини народу, патріоти, гайдамаччина – як героїчна сторінка визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Отже, основним джерелом створення поеми «Гайдамаки» стала видатна історична подія – селянське повстання 1768 р. (гайдамаччина), глибокий інтерес Тараса Григоровича до історії України, використання різних друкованих і усних джерел, що існували на той час. Найважливішими стали для поета історичні пісні, думи та перекази, в яких події з історії України трактувалися самими народними масами. Високохудожня й багата українська народна творчість була для поета також і значним фактором у формуванні його історичних