Валентин Распутін Останній термін
Стара Ганна лежить без руху, не відкриваючи очей, вона майже застигла, але життя ще жевріє. Доньки розуміють це, піднісши до уст шматок розбитого дзеркала. Воно запотіває, значить, мама ще жива. Однак Варвара, одна з дочок Анни, вважає за можливе вже оплакати, «отголосіть її », що вона самозабутньо робить спочатку біля ліжка, потім за столом,« де зручніше ». Дочка Люся в цей час шиє скроєні ще в місті траурна плаття. Швейна машина стрекоче в такт Варварині схлипування.
Ганна – мати п’ятьох дітей, двоє синів її загинули, первенькіе, народжені один для Бога, другий для ширяючи. Варвара приїхала попрощатися з мамою з районного центру, Люся і Ілля з довколишніх провінційних містечок.
Чекає не дочекається Ганна Таню з далекого Києва. А поруч з нею в селі завжди був син Михайло разом з дружиною і донькою. Зібравшись навколо старої вранці наступного після прибуття дня, діти, бачачи оновленій мати, не знають, як їм реагувати на її дивне відродження.
«Михайло та Ілля, притягли горілку, тепер не знали, чим їм зайнятися: всі інше в порівнянні з цим здавалося їм дрібницями, вони маялісь, немов через себе пропускаючи кожну хвилину ». Забившись у комору, вони напиваються майже без закуски, якщо не рахувати тих продуктів, що тягає для них маленька дочка Михайла Нінка. Це викликає законний жіночий гнів, але перші стопки горілки дарують мужикам відчуття непідробного свята. Врешті-решт мати жива. Не звертаючи уваги на дівчинку, що збирає порожні і недопита пляшка, вони вже не розуміють, яку думку на цей раз вони хочуть заглушити, може бути, це страх. «Страх від свідомості, що мати ось-ось вмре, не схожий на всі колишні страхи, які випадають їм у житті, тому що цей страх найстрашніше, він йде від смерті … Здавалося, смерть вже помітила їх всіх в обличчя і вже більше не забуде ».
Напившись грунтовно і відчуваючи себе на наступний день так, «Наче їх через м’ясорубку пропустили», Михайло та Ілля грунтовно похмелись і на наступний день. «А як не пити? – Каже Михайло. – День, другий, нехай навіть тиждень – воно ще можна. А якщо зовсім до самої смерті не випити? Подумай тільки, нічого попереду немає. Часто одне і те ж. Скільки мотузок нас тримає і на роботі, і вдома, що не охнуть, стільки ти повинен був зробити і не зробив, усе мусить, мусить, повинен, повинен, і чим далі, тим більше повинен – хай воно все пропадом. А випив, як на волю потрапив, все зробив, що треба. А що не зробив, не треба було робити, і правильно зробив, що не робив ». Це не означає, що Михайло та Ілля не вміють працювати і ніколи не знали іншої радості, крім як від пияцтва. У селі, де вони колись всі разом жили, траплялася спільна робота – «дружна, завзята, дзвінка, з різноголоссям пив і сокир, з оточенням ухання повалених Лесин, відзиваються в душі захопленої тривогою з обов’язковим жартування один з одним. Така робота трапляється один раз в сезон заготівлі дров – навесні, щоб за літо встигли висохнути, приємні для ока жовті соснові поліна з тонкою шкіркою шовковистою лягають в акуратні дровітні ». Ці недільники влаштовуються для себе, одна сім’я допомагає інший, що і зараз можливо. Але колгосп у селі розвалюється, люди виїжджають до міста, нікому годувати і вирощувати худобу.
Згадуючи про колишнє життя, городянка Люся з великою теплотою і радістю уявляє улюбленого коня Ігреньку, на якому «хлопну комара, він і впаде», що врешті-решт і сталося: кінь здох. Ігрень багато тягав, та не здужаємо. Бродячи навколо села по полях і ріллі, Люся розуміє, що не сама вибирає, куди їй іти, що її направляє якась стороння, що живе в цих місцях і сповідує її сила. … Здавалося, життя повернулася назад, тому що вона, Люся, тут щось забула, втратила щось дуже цінне і необхідне для неї, без чого не можна …
Поки діти п’ють і вдаються до спогадів, стара Ганна, з’ївши спеціально звареним для неї дитячої манної каші, ще більше підбадьорювати і виходить на ганок. Її навісять довгоочікувана приятелька Міроніха. «ОТІ-моті! Ти, Старуня, ніяк, жива? – Говорить Міроніха. – Тебе Пощо смерть-то не бере? .. Я до їй на поминки йду, думаю, вона як добра укостиляла, а вона все Тутаки ».
Горює Ганна, що серед присутніх у її ліжку дітей немає Тетяни, Танчори, як вона її називає. Танчора не була схожа ні на кого з сестер. Вона стояла, як б між ними зі своїм особливим характером, м’яким і радісним, людським. Так і не дочекавшись дочки, стара вирішує померти. «Робити на цьому світі більше їй було годі й відсувати смерть стало ні до чого. Поки хлопці тут, нехай поховають, проводять, як заведено у людей, щоб інший раз не повертатися їм до цієї турботи. Тоді, дивись, приїде і Танчора … Стара багато разів думала про смерть і знала її як себе. За останні роки вони стали подружками, баба часто розмовляла з нею, а смерть, Пристроївшись де-небудь осторонь, слухала її розважливий шепіт і розуміюче зітхала. Вони домовилися, що стара відійде вночі, спочатку засне, як всі люди, щоб не лякати смерть відкритими очима, потім та тихенько притулиться, зніме з неї короткий мирської сон і дасть їй вічний спокій ». Так все воно і виходить.
