М. Вороний — перший деклараторідей і форм українського символізму

Видатний письменник-новатор Микола Вороний у своїх поглядах неоднозначний. Талановитий, неординарний майстер слова, він в українську літературу приніс поетичні шедеври. Микола Вороний був і критиком, і перекладачем, і мистецтвознавцем. Саме він є одним з перших представників літературного напрямку — символізму, бо його поезія — це надзвичайна музикальність, нові образи, нові мотиви. Вороний — справжній поет, бо вважає, що не має права бути осторонь реальної дійсності, бути байдужим до страждань свого народу:

• О ні! Я, взявши в руки зброю,
• Іду за генієм до бою,
• Рубаюсь з ворогом, співаю,
• В піснях до бою закликаю
• Всіх тих, що мляві та недужі,
• Чи під укриттям сплять байдужі…

Так у вірші «До моря» автор проводить паралель між морем і постом, вказує на зв’язок між ними: сила і таємничість.

• Як ти — неосяжне, хитке, таємниче
• Як ти — чарівливе, як ти — бунтівниче,
• Така ж і душа у співця;

Тому і до тебе вона так прихильна. Що пут і кайданів не зносить — і вільна, Бурхає, як ти, без кінця. Тому марно звинувачували М. Вороного у декадентстві, були до нього несправедливими, бо, як бачимо, він розумів, шо поет — слуга народу, захисник його інтересів; творив для народу, подаючи йому надію і віру. У багатьох його поезіях бачимо образ знедоленої батьківщини, серце щемить від болю, душа розривається, адже він мріє бачити свою землю, рідний народ вільними;

• рідна земле, люба моя непе!
• Чому, припавши до твоїх грудей,
• Я тільки плачу, як дитя нужденне,

А сил не набираюсь, як Алтей? Чому надія, що злетить до мене, Щезає раптом геть з моїх очей? Чому нараз я чуюся безсилий