На крилах лебедів материнства (за творчістю В. А. Симоненка)

Провідною у творчості Василя Симоненка є тема любові до рідної України. Одним з найвідоміших творів є поезія «Лебеді материнства». Коли читаєш цей вірш, в уяві постає ціла низка образів. Це рідна мати, біла хата, верби, тополі, людина праці. І все це зливається в один образ Батьківщини. «Лебеді материнства» — це колискова пісня, в якій поєднуються й материнська ніжність, і чоловіча твердість. А головне в цій пісні — побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України. Мати запевняє свою дитину, що у найскрутніші хвилини життя, якщо їй потрібна буде допомога, Батьківщина ніколи не зрадить:

* Прийдуть з України верби і тополі,
* Стануть над тобою, листям затріпочуть,
* Тугою прощання душу залоскочуть.

Як художник, майстер слова Василь Симоненко малює картину вечора — «заглядає в шибу казка сивими очима». Автор проганяє «біду» від синової колиски і закликає:

* І Припливайте до колиски
* Лебеді, як мрії.
* Опустіться тихі зорі
* Синові під вії.            ,
* А далі починається розмова з сином:
* Виростеш ти, сину,
* Вирушиш в дорогу
* Виростуть з тобою
* Приспані тривоги…

Поет говорить про зустрічі, які чекають хлопчика на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Разом з тим попереджує:

* Можеш вибирати друзів і дружину,
* Вибрати не можна тільки Батьківщину.
* Можна вибрати друга і по духу брата,
* Та не можна рідну матір вибирати.
* За тобою завше будуть мандрувати
* Очі материнські і білява хата.

Поет недаремно ставить поряд образи матері й Вітчизни. Він доводить, що вони нероздільні і свяшенні для кожної людини. А для самого поета Україна — найдорожча у світі. Вона — його диво, його молитва, його мати, з якою хочеться порадитись, поділитись турботами.