Запорозька Січ у повісті М. В. Гоголя «Тарас Бульба»

Яскраво, виразно, правдиво зумів опи- і сати Запорозьку Січ у своїй повісті «Тарас Бульба» Микола Гоголь. Пепед очима головних героїв цього твору – Тараса Бульби та його синів Остапа і Андрія – відкрилась прекрасна картина, коли вони під’їжджали до славного гнізда запорозького козацтва. Дзвін ковальських молотів, дужі козацькі голоси, веселий сміх життєрадісних запорожців, музика – так зустріла їх Січ. Живописна постать козака, який, як лев, розкинувся на дорозі, а закинутий гордо чуб його сягав аж на півар-шина від землі, вразила героїв. Не менше враження справили на них і закони, за якими жили ці діти вольниці.

На перший погляд, суворі, навіть жорстокі, вони, по суті, були справедливі. «Немає уз святіших від товариства», – так вважає курінний отаман полковник Тарас Бульба. Так вважає кожний простий запорожець. Смертельно поранений під Дубно, дякує богові Кукубенко, що довелось йому помирати на очах товаришів. Останні слова Тараса Бульби звернені до друзів, що пливуть на човнах річкою: «До берега! До берега, хлопці! Спускайтесь підгірською стежкою, що ліворуч!.. Прощавайте, товариші!». Останній подих, остання порада, останнє слово їм – братам за духом.

А ще вміли запорожці славно воювати, захищаючи батьківщину. Надзвичайним умінням воювати відзначались Шило і Бовдюг, Наливайко і Метелиця. Іноземний інженер, який керував захистом Дубно від запорожців, вигукнув, спостерігаючи за козаками: «Ось як треба битись і іншим у інших землях!». «Так любити рідну землю не те, щоб душею, розумом, а всім, чим Бог дав, так любити ніхто не може», – пише про своїх славних земляків Микола Гоголь.