Зображення глитая у комедії І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»

Комедія І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» зображує нових «героїв» наживи, «які виходили з низів, з селян, і ставали промисловими, фінансовими чи земельними магнатами. Ця комедія стає поряд з іншими п’єсами І. Карпенка-Карого, в яких постають глитаї («Мартин Боруля», «Хазяїн»), ладні віддати свою душу чортові за гроші.

Головний герой п’єси «Сто тисяч» — Герасим Калитка, людина, для якої найголовніша мета — скуповувати землю, стати ще багатшим хазяїном. Усі думки його спрямовані на це, навіть під час сну ввижається йому земля: «Ох, земелько, свята земелько — божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки…» Загрібає земельку Калитка, нагромаджує за рахунок руйнування господарств бідних селян, які через злидні тікають із села, і дрібних поміщиків, що не були пристосовані до нових умов господарювання. Росте в нього земелька, хоч і каже він, що грошей немає. Це помічає і Бонавентура: «Скуповуйте помаленьку, скуповуйте!.. Пани горять, а мужички з пожару таскають…» При думяі про новий шмат земельки у Калитки «диханіє спирає». І вигукує він з великим здивуванням: «Та чи єсть же на світі такий чоловік, щоб не хотів землі купити?»

Але щоб купувати землю, потрібні гроші, і великі гроші. А де ж їх узяти? І ніби відповідь на молитви Калитки, з’являється невідомий єврей, що пропонує йому купити за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих грошей, які не можна відрізнити від справжніх. Гроші — це засіб отримання землі, бо «гроші всьому голова». Нічого не бачить, ні про що не думає він, крім грошей; не хоче подивитися на історичні пам’ятки, що їх знайшов Бонавентура, кажучи: «А на біса…мені здалося? Що то грошей у мене прибавиться, як я його побачу, чи що?» Щоб не втратити бодай хоч частку грошей, і їсть він вдома, як простий мужик, і горілки не п’є ніколи на свої гроші. Це тип жахливого, ненажерливого глитая, який в гонитві за грішми не помітив наигрубішого обману і став жертвою хитрішого від себе шахрая.

Гроші дуже згубно впливають на Герасима Калитку. Забуває він за ними і людські почуття. Не хвилюється за долю сина Романа — йому аби більше грошей було, аби більший посаг взяти за майбутньою дружиною сина. Навіщо йому Мотря, наймичка, коли «хазяйський син повинен шукати хазяйську дочку з приданим». А Мотря хоч і «до душі» Роману, але «не до кишені». Глибоко вражає і його ставлення до власної дружини, яка теж тяжко працює. Тому і називає його Параска «харцизом», бо Калитка «коняку жаліє, а жінку бить збирається». Не дає цей зажерливий «хазяїн» коня, щоб не йшла його дружина шість верст до церкви, бо «скотина гроші коштує». Здається огидним порівняння: «То ти, а то коняка…» Виявляється, що «коняка» значить набагато для нього більше, ніж власна дружина. Це страшний павук, що плете навколо всіх павутиння з грошей.

Коли Калитка дізнається, що його обдурено, вирішує покінчити життя самогубством. Але вчасно приходить на допомогу Бонавентура, хоч Калитка і не радий цьому: «Краще смерть, ніж така потеря!» В образі Герасима Калитки автор показав людину, яка перетворилася в глитая, хижака, нещадного експлуататора, для якого нічого не значать ні людські почуття, ні сльози жінки, ні вмовляння сина. Для нього найголовніше — гроші. Цей образ — типовий для того часу, коли Україна йшла у XX століття. Комедія «Сто тисяч» є великим досягненням драматурга І. Карпенка-Карого. Вона стала першою сходинкою у зображенні великого ряду образів глитаїв, які намагалися розбагатіти за рахунок зубожіння більшості селян. Нелегкі часи настали для села — часи володарювання калиток