Образний ряд голодомору в «Жовтому князі» Василя Барки

Центром художнього зображення явища тоталітаризму в Барчиній прозі діаспорний дослідник Леонід Плюш уважає міф про Ящера (дракона). Він глибоко проаналізував цей мотив у романі «Жовтий князь», отже, ми додамо тільки деякі деталі. Зі змієм порівняно росіянина Отроходіна: «кружить змієм і мучить; ну, ящір і єсть! Йому «вгорі» нададуть велико-риб’ячу луску: ордени, «путьовки»»; зі змієм асоціюються гріхи людські, а також спецпотяг на Колиму.

Натомість Мирону Катранникові під час тої «дуелі» прийшла на: серце «найтихіша мирність» («Жовтий князь»). За нею досада, після почуття відрази до Отроходіна. Однак у нього, поступливого селянина, погляд терпкий, і така прихована сила якраз і бісить Отроходіна («мужик «плохий»»). У романі також указано на мученицьку лагідність очей інтелігенції, ясні й незвичайно спокійні очі сектанта Прокопа. Навіть владу смерті над людиною позначено через її очі: вони збільшуються, у них помітно скорботу й невідсвітність. І найбільше Отроходін радіє, що погасив таки світло в очах селянина, заморивши його голодом.

Дзеркальною деталлю до образу очей є жовтий колір. Ця деталь наповнює ті картини кінця світу, що їх бачать селяни: «Сидить гостроокий хтось, ніби золотий, цілком литий, – з червонастим виблиском; в короні чудній і пишній одежі. Високо підноситься. Ребра схожі на верх брами, розчиненої так, що туди з низини на картині тягнуться люди без кінця і перерви: люди бідні – тягнуться під кліткову браму примарця і там зникають. Як вівці на бійні», Ми дізнаємось, що виконавець волі звіра й сатани князює в жовтій одежі. Юродивий співає, що Жовтий князь рудою [кров’ю] запив свої жертви-. Жовтий колір постійно характеризує Отроходіна: «Грозить обома руками Отроходін, говорячи, а його широкий золотий зуб, відтінений щербинкою поруч, аж жевріє, одночасно з товстими скельцями окулярів без оправи, при самих металічних зачіпцях».

Цей колір є ознакою керованості Звіром біблійний «знак на чоло»блідо-жовта шкіра валіз злого товстуна V вагоні, який картає селян що «тікають» од голоду на заробітки, розкішні жовті вуса голови ко-ЛІІСІЇ з вилучення церковного майна, мідяні заклацки на портфелях партійних «шишок», жовті вікна фабрики, жовтавий полушубок активіста, сірчано-жовті двері райвиконкому, руді шкірянки службовців, ржавйсто-брунатна бляха на даху установи, характеристика «огненна могила» земного пекла в урвищі; саме рудий Гриць проганяє малих Катранників з річки під час лову черепашок (порівняй у романі «Рай» вказівки на жовтопикого нападника з Тамбовшини на Іону Івановича й фразу: «А по золотому ланцюгу, обвинутому навколо дубового стовбура [комуністичної держави], по ланцюгу, з якого стікала кров і бруд, походжав червоноокий кіт пропаганди [фантасмагорія за мотивами Пушкіна] і муркотів найсолодші казочки для… [підкуплених] закордонних… [візитерів]».

Ця деталь може вказувати на нескорених, що приймають мученицьку смерть од голоду: перед смертю Микола Катранник став жовтий з обличчя («воскований кістяк»), лоб обтягнувся: восковою сірістю віддавав, надмірно високий, під,запалими очними ямками. Так часом виглядають тифозні. Старий Крілик пожовк з лиця – скоро помре. Мешканці міста жовті від недоїдання. Мирон Данилович стоїть, від страху мов черевики «прив’язані жовтою травою».

Роман В. Барки «Жовтий князь» є одним із найяскравіших описів українського голодомору 1932-1933 років. Ключем до розуміння авторської концепції твору й одним ‘із його провідних символів стає жовтий колір, що зустрічається уже в назві роману. Він входить в оповідь твору в характеристиці одного із фанатичних і бездушних служників нового режиму, Григорія Отроходіна, який називається рудим. Згадка, що він носить зелений френч, «як у вождя», відсилає читача до голови пануючої владної вертикалі. Жовтий стає символом антигуманної влади, що знищує людей, яка через біблійні згадки асоціюється із абсолютним злом, диявольською силою. Тому усе, з нею пов’язане, набуває жовтого ко-: лвору. Це і стіни державних установ, і сірчасто-жовті двері райкомів ської будівлі. Притаманно, що Отроходін згодом, як і йому подібні інші прибічники влади, «чортова сила», «татарва», втрачає ім’я і на зивається просто «рудець», «рудий», «золотозубий». Таким чином, п втратою людської сутності, на перший план у зображенні ‘знівельова ної особистості висувається кольорова характеристика як ознака причетності до нової, «чортової» влади.

Назву «Жовтий князь» можна трактувати неоднозначно: це і уособлення бездушної нової влади на чолі зі Й. Сталіним, «Антихристом» і символ голоду, що панує на вулицях агонізуючого села. Панування «жовтого князя» призводить до суцільного змертвіння, «руїни». У ро мані жовтий – це символ смерті, нищення як навколишнього світ\ так і людини: жовтими є й сухі бур’яни Та трава на тихих вулицях напівмертвого села, і мертві тіла людей, що загинули від голоду.

Але водночас жовтий постає і як колір життєдайного сонця, колосся, хліба. Це символ життя і оновлення, надія на яке не вмирає. Адже лишається жити найменший з родини Катранників – Андрійко, – який несе з собою таємницю золотої чаші, найбільшої коштовності селян. Треба зазначити, що негативне навантаження золотого, або жовтого, кольору у випадку з чашею знімається. Вона стає символом світла, що всупереч усім утискам, переборює темряву й морок. У протистоянні двох вічних цінностей – добра і зла – неможливий, абсолютний переможець, і хоча царство жовтого князя все поширюється, світло не зникає остаточно.