Назрiвання соцiально-полiтичних конфлiктiв у самодержавнiй Росiйськiй iмперiï (за новелою Володимира Винниченка “Суд”)

Розквiт таланту В.  Винниченка припав на початок XX столiття – бурхливу епоху,
коли вiдбувалися численнi селянськi заворушення i бунти, переосмислення
громадських цiнностей усiма верствами народу. Це, кiнець кiнцем, епоха першоï
росiйськоï революцiï 1905 року.
Письменник прагнув художньо зобразити соцiально-полiтичнi й моральнi проблем цього
часу, намагався на живому матерiалi показати повну вiдсталiсть самодержавно-деспотичного
управлiння.
Один з таких творiв – новела “Суд”, у якiй В.  Винниченко дошкульно i свiжо
показав образ щирого помiщика-“малороса” з його украïнською патрiархальщиною.

Саму новелу можна розбити на двi частини – розмова Михайла Денисовича Самоцвiта з
гостем – сусiднiм панком Дуриндою, в якiй Самоцвiт викладає своï погляди про
ставлення до “нових часiв” i його, Самоцвiтiв, “суд”, свiдком якого i стає
Дуринда.
Пiд час чекання жатки, яку Самоцвiт пообiцяв своєму сусiдовi Дуриндi, Михайло
Денисович жалiється про настання важких, незрозумiлих часiв. Мужики не такi, як
ранiше: бажають пiдвищення плати, читають “бумажки” – прокламацiï, якi то
тут, то там з’являються по селах i, взагалi, бажають зараз у всьому роз’яснення.

А Самоцвiт же, “хохол, малорос сам
Ї”, мiцно тримається святих старих законiв. Навiть впровадженню технiки вiн
опирається, вбачаючи в цьому загрозу старим патрiархальним правилам. Вiн не бажає
використовувати жатку, бо є мужики. А “це машини трошки кращi
Ї Не заламається й не спортиться
Ї”
“Фiлософiя” Михайла Денисовича проста: “Не треба мудрувать, от що! Не треба
полiтикувать
Ї “Роз’яснять, пояснять
Ї” В морду! От i все роз’ясненiє. По-моєму”. Зараз нiчим не можна стримати мужика,
тiльки цим одним: ”
Їще одно, чим можна здержать мужика, то
Ї бить його треба
Ї Бить, бить i не давать i вгору глянуть
Ї” А Дуриндi, який уважно слухає промови Самоцвiта, вже так i хочеться, “щоб усi
мужики зробились одним чоловiком”. Щоб дав раз-два – i все спокiйно.

Як же це дiє в життi? Приводять нарештi селянина Крутоноженка, за словами
Самоцвiта, велику “каналiю”. Хоч Крутоноженко представився Никифором, а не
Никонором, якого справдi очiкував Самоцвiт, вiн не звернув на це уваги, i почався
“суд”. Швидко вiн i закiнчується кiлькома Самоцвiтовими ударами в “морду”
селянина. Селянин ви- правдовується перед начальником. Залiзна “фiлософiя” нiби
дiє безвiдмовно. Але тут сталася заминка. Виявляється, що побитий чоловiк – брат
Никонора Никифор Крутоноженко. Сам Никофор та iншi селяни, злi й розпаленi,
кричать на Самоцвiта, називаючи його суд “розбоєм”. За-кiнчується “суд” вивезенням
обох Крутоноженкiв у мiсто, на “справжнiй” суд – уже як майже злiсних бунтiвникiв.
Селяни обуренi. Треба працювати, а тут такi подiï. Зараз i пiшла в хiд жатка,
яку Самоцвiт до кiнця свого життя не хотiв використовувати.
А Дуринда, виïжджаючи з подвiр’я, згадує як страшне пророцтво слова
Самоцвiта: “Полетимо, полетимо, аж загудить, молодой человєк!”
Теперiшнiй земський начальник, а по сутi, класичний помiщик-сат рап Самоцвiт усiма
силами прагне зберегти старi порядки. Але не бачить через заскорузлiсть i
ненависть до “мужикiв” змiн у суспiльствi. Саме суспiльство вже змiнилося, а
Самоцвiт – нi. Вiн i не бачить, що своïми “благими” законами i самим стилем
управлiння розбурхує народний гнiв.
Михайло Самоцвiт – лише типовий представник свого прошарку, але ж у життi ïх
десятки тисяч. I дiють iншi самоцвiти так само, пiднiмаючи сотнi тисяч озлоблених
селян. А значить, в одному Самоцвiт усе ж таки був правий, коли казав Дуриндi, що
“через 10 год” мирного життя вже не буде. Правда, перевернув вiн усе навпаки: бив
мужикiв, щоб “через 10 год” не було нiяких бунтiв i революцiй, хоча потрiбно було
б негайно припинити цю “патрiархальщину” i приступити до створення справдi
правового суспiльства. Але самоцвiти ще дуже далекi вiд цього.