Романтичний характер ранньої творчості Тараса Шевченка

Літо 1840 року було вирішальним у житті Тараса Шевченка. Вийшла його перша книжка поезій – «Кобзар». Критичні відгуки були різними, їх було багато, та всі вони зійшлись на визнанні великого поетичного хисту Шевчен-. ка. І справді, навіть перші його романтичні поеми «Тополя», «Причинна», «Тарасова ніч» – це чудові, художньо довершені твори.

Причинна і Тополя. Дві трагічні дівочі долі. Дівчину-сироту розлучили чужі люди з коханим, і вона стала причинною. У страшну буряну ніч блукає вона біля гаю, виглядаючи козаченька молодого. Буря душевна, що позбавляє дівчину розуму, зіставляється з бурею над нічним Дніпром. Особливістю ранніх романтичних творів Шевченка є те, що образи їхні сягають своїм корінням у глибини народної творчості. Навіть фантастичні образи русалок відтворені так, як уявляв їх народ: це покритки та діти покриток, які були на землі скривджені людьми. А тема вірного, єдиного на все життя великого кохання – основна в українському фольклорі. Не може жити без милого дівчина, та й козак, впізнавши в мертвій, залоскотаніи русалками дівчині свою кохану, у відчаї розбиває собі голову об дуб.

Одинока тополя, що росте в широкому полі… Це одинока жіноча доля, яку гне вітер до самого долу. Дівчина знає, що не навчиться більше її серце любити, належить воно козаченьку, що загинув у чужих степах. І перетворюється вона на тополю, щоб не виходити заміж за нелюба.

* Не вернулася додому.
*  Не діждала пари
* Стоїть, тонка та висока,
* До самої хмари.

Реальні картини козацької вольниці, повстань українського народу проти польських поневолювачів знайшли романтичне оспівування в поемах «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки». Шевченко створює романтичні, яскраві образи легендарних ватажків народних повстань: Тараса Трясила, Наливайка, Залізняка, Ґонти. Як і в романтичних поемах про жіночу долю, авторська оцінка подій повністю збігається з народною. Матеріали його поем – це спогади старих людей, зокрема діда Івана, ще живих гайдамаків, пісні кобзарів. Ранній романтичній творчості Шевченка, нарівні з фантастичною таємничістю, притаманна і висока народність, правдивість, інтерес до історії рідного краю.

Образ народного співця ми зустрічаємо в багатьох поемах Шевченка: «Перебендя», «Гайдамаки», «Катерина» та інших. У поемі «Перебендя» перед нами – постать кобзаря, наскрізь реальна, живцем пихоплена з дійсного українського життя. Він – бідний сіромаха, що ночує попідтинню, сирота, що не має хати. Живе тільки піснею, нічим не журиться. Співає скрізь, де тільки збираються люди. У піснях Ного і радість, і смуток, вони на кожний випадок життя. У степу на могилі співає кобзар, і слухач його – тільки вітер у полі. Бо співає він пня себе у хвилини високого Божого натхнення. Це великий митець, нкий чує все: і що вітер говорить, і про що співає море. Він самотній, ні- завжди зрозумілий людям.

Логічним продовженням цього образу є образ кобзаря Волоха н поемі «Гайдамаки». Це пісенна душа гайдамаків. Своїми піснями пін веде їх бій.

* Цю ніч погуляєм,
* Ляхів погойдаєм,
* Та так погуляєм,
* Що аж пекло засміється,
* Земля затрясеться.
* Небо запалає…

Участь кобзарів у повстанні – історичний факт. Вони проходили кривавими шляхами разом з повсталим народом. Кобзар Волох – це вдожнє втілення козацької вольниці, героїзму і завзяття, козацького і міху, дотепу й жарту. Зовсім інша роль образу кобзаря в поемі «Катерина». Він з’явиться в останній частині поеми. Цим образом письменник про-іонжує біографію Івася. Хлопчик стає поводирем кобзаря. Мабуть, кобзар зуміє історію Івася розповісти людям. Вона стане однією з його пісень, і доля сироти, його нещасної матері Катерини схвилює не одне серце.

Тарас Шевченко підніс образ кобзаря до символу. Він виразник національного болю України, захисник знедолених і глашатай волі та незалежності рідного краю.