Мій улюблений герой з роману Івана Багряного “Тигролови”
Серед героїв роману «Тигролови» найсильніше враження на мене справив Григорій Многогрішний. Чому? Мабуть, тому, що його характеру притаманні такі риси, які завжди викликають повагу у людей.
«Юнак — двадцять п’ять літ, русявий, атлет, авіатор тчк… Суджений на двадцять п’ять років тчк… На ймення — Григорій Многогрішний». Григорія везуть у Сибір, бо його засуджено і жорстоко покарано «за те, що… любив свій Нещасний край і народ…».
Григорій був патріотом своєї рідної країни, він любив свій народ, співчував його важкій долі. Таку людину у нас зараз рідко зустрінеш. Юнак був упертим і вольовим, він, зціпивши зуби, витримав жорстоке знущання Медвина, а таке витримати не кожен зумів би. Медвин боявся Григорія, ненавидів його очі, в яких була відображена гаряча душа сміливого хлопця, і тому катував юнака з особливою жорстокістю.
Григорій Многогрішний завжди прагнув життя, гідного людини, він вважав: «Краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи». І якимось дивом хлопець утік, на ходу вистрибнувши з «дракона». Це був вірний стрибок у смерть, однак «сміливі завжди мають щастя», і Григорій здобув щастя і волю як нагороду за пережиті страждання.
Герой опинився у родині Сірків, де його прийняли, як рідну дитину. За це юнак був дуже вдячний цим людям і не зміг утекти, не попрощавшися з ними, бо душа через те боліла. А як часто можна зустрітись у житті з людською невдячністю. Ми бачимо, що Григорій був порядною людиною. Все, що він пережив, не зламало його, не заллямувало чисте й світле серце.
У ставленні Григорія до Наталки бачимо дійсно лицарське ставлення до жінки, про яке мріє, мабуть, кожна дівчина. Багато перешкод зустріли юнак і дівчина, але здобули щастя, якого заслуговували.
Зараз, у наш час, не відразу відшукаєш таку людину, як Григорій, яка б мала чисте серце, могутню і незламну волю, твердий характер, добру душу, вдячність, тактовність, яка б готова була вмерти, аби здобути волю, яка б так палко і щиро любила свою Батьківщину, свій народ, по-лицарськи ставилася б до жінки, була б вірною своїм ідеалам. Серед нас майже нема таких людей. І тому, мабуть, з такою повагою я ставлюсь до Григорія Многогрішного, який мав благородну душу, який залишиться мрією багатьох читачів. Хоча, можливо, колись з’явиться такий юнак-мрія і серед нас, зійде зі сторінок чудового роману.
Григорії! — прекрасна людина і мій улюблений герой з роману «Тигролови». Саме його образ справив на мене незабутнє враження.
«Юнак — двадцять п’ять літ, русявий, атлет, авіатор тчк… Суджений на двадцять п’ять років тчк… На ймення — Григорій Многогрішний». Григорія везуть у Сибір, бо його засуджено і жорстоко покарано «за те, що… любив свій Нещасний край і народ…».
Григорій був патріотом своєї рідної країни, він любив свій народ, співчував його важкій долі. Таку людину у нас зараз рідко зустрінеш. Юнак був упертим і вольовим, він, зціпивши зуби, витримав жорстоке знущання Медвина, а таке витримати не кожен зумів би. Медвин боявся Григорія, ненавидів його очі, в яких була відображена гаряча душа сміливого хлопця, і тому катував юнака з особливою жорстокістю.
Григорій Многогрішний завжди прагнув життя, гідного людини, він вважав: «Краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи». І якимось дивом хлопець утік, на ходу вистрибнувши з «дракона». Це був вірний стрибок у смерть, однак «сміливі завжди мають щастя», і Григорій здобув щастя і волю як нагороду за пережиті страждання.
Герой опинився у родині Сірків, де його прийняли, як рідну дитину. За це юнак був дуже вдячний цим людям і не зміг утекти, не попрощавшися з ними, бо душа через те боліла. А як часто можна зустрітись у житті з людською невдячністю. Ми бачимо, що Григорій був порядною людиною. Все, що він пережив, не зламало його, не заллямувало чисте й світле серце.
У ставленні Григорія до Наталки бачимо дійсно лицарське ставлення до жінки, про яке мріє, мабуть, кожна дівчина. Багато перешкод зустріли юнак і дівчина, але здобули щастя, якого заслуговували.
Зараз, у наш час, не відразу відшукаєш таку людину, як Григорій, яка б мала чисте серце, могутню і незламну волю, твердий характер, добру душу, вдячність, тактовність, яка б готова була вмерти, аби здобути волю, яка б так палко і щиро любила свою Батьківщину, свій народ, по-лицарськи ставилася б до жінки, була б вірною своїм ідеалам. Серед нас майже нема таких людей. І тому, мабуть, з такою повагою я ставлюсь до Григорія Многогрішного, який мав благородну душу, який залишиться мрією багатьох читачів. Хоча, можливо, колись з’явиться такий юнак-мрія і серед нас, зійде зі сторінок чудового роману.
Григорії! — прекрасна людина і мій улюблений герой з роману «Тигролови». Саме його образ справив на мене незабутнє враження.
